Війна за Україну та битва за громадянство: історія «Валькірії»

Ми зустрічаємося з Юлією Толопою, відомішою за позивним «Валькірія», за кілька годин перед прийомом у російському Консульстві. Останні три роки Юлія воює на сході України. Приїхала з Росії, була добровольцем у батальйон «Айдар», згодом служила в 58-ій бригаді Збройних сил України. 

Маючи статус учасника бойових дій та 2-річну доньку, народжену в Україні, Юлія досі лишається «особою, що потребує додаткового захисту».

4 грудня Міграційна служба втретє відмовила їй у наданні громадянства через відсутність довідки про несудимість у РФ. Щоб отримати такий документ, дівчині потрібно повернутися на територію Росії, а там, за словами Юлії Толопи, її розшукує ФСБ. По це Юлія повідомила на своїй сторінці на Facebook.

 

Цього вівторка вона таки відвідала російське консульство, хоч і боялася не повернутися звідти. Підтримати та охороняти її прийшли товариші по службі.

Про проблеми з отриманням громадянства

Розкажи, чому ти сьогодні тут?

Я маю прибути на територію Російської Федерації, тобто Консульство, й написати заяву на отримання довідки про несудимість. Тому що втретє Міграційна служба України й Адміністрація президента відмовляє мені в отриманні громадянства саме на підставі відсутності цієї довідки.

Ти не мала судимості в РФ?

Доки була у Росії — ні. Тепер мене розшукує ФСБ. Це почалося після того, як я приїхала в Україну у 2014 році, щоб захищати її територіальну цілісність і незалежність.

Чи зверталася ти до президента?

Я писала прохання, але ж ти розумієш, що листи отримує не він, а секретар. Єдиною відповіддю було: «Звертайтеся до Міграційної служби». А Міграційна служба знову посилається на «довідку про несудимість», потім відправляє заяву з усіма документами до АП, а Адміністрація, я на 100% упевнена, знову знайде нестачу якогось документа, і знову передасть це до Міграційної, а вони знову мені дадуть відповідь, і… так по колу.

Як думаєш, чому так відбувається?

Я впевнена, що влада має певну установку… і це не тільки мене стосується… Розумієш? Окрім мене, велика кількість добровольців з Росії, Грузії, Білорусі також не можуть отримати громадянство. Мені трохи сумно, що ті, кому вдається отримати громадянство, потім ніяк не намагаються допомогти іншим, навіть критикують за розголос цієї ситуації.

Мені казали навіть: «Перестань писати ці сльозливі пости про прохання громадянства. Насправді це все робиться дуже просто. Треба лише принести довідку». Але я не можу зі Ставропольського краю так просто отримати її. Російський паспорт згорів ще у 2014-му при виконанні бойового завдання.

Читайте також: Яркие образы новой Украины против «УГ» ватного разлива

Ти маєш якісь побоювання навіть щодо перебування в Консульстві?

Це територія РФ, де діють закони РФ. Якщо я перебуваю в розшуку, вони мають право затримати мене.

Ти зверталася до юристів чи правозахисників?

Ніхто нічого не може вдіяти. Зі мною через помічників зв’язалася уповноважена Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська, та сказала, що після повернення з відрядження допоможе. Подивимося.

Про службу в АТО

Що змусило тебе приїхати в Україну? І що на той час ти знала про ситуацію тут?

Якщо коротко, я просто хотіла зрозуміти для себе, у чому правда. Я приїхала до України 2 квітня.

Я знала, що тут (в Україні, — ред.) «російськомовних їдять і ріжуть, їдять немовлят, узагалі панує повний хаос». Я просто захотіла приїхати й побачити на власні очі. Уже тут зрозуміла, що все це не так, що люди вийшли боротися за свої права. Їх побили. Наступні вийшли за них. І я залишилася. Потім почалося вторгнення російських військових до Слов’янська, відтак я вирішила піти воювати за Україну.

Як ти опинилася в батальйоні «Айдар»? Навесні 2014 року туди переважно потрапляли «друзі друзів слідом за друзями». Ти з кимось уже була знайома?

Саме так і було. Ми просто вирішили сісти в автобус і вирушити до них. Це було спонтанне рішення.

Тобі не було страшно?

Ні. Я розуміла, що моя країна винна, тож хотіла зробити все, щоб довести, що не всі росіяни такі.

Скільки тобі було років? І скільки загалом часу ти провела в зоні бойових дій на Донбасі?

Мені було 18. Офіційно я провела на Донбасі 2 роки. Загалом. По контракту — 8 місяців. В «Айдарі» — від червня 2014-го по квітень 2015-го. Далі був «Донбас-Україна» — зима 2016-2017 років. 

Твій найгірший і найприємніший спогад про АТО?

Найприємніший спогад — це дружба. А найгірший — це втрата друзів. Я рідко спілкуюся з їхніми рідними — я не можу. А надто з матір’ю Вадима (позивний «Діджей»), оскільки саме я телефонувала їй, щоб повідомити про загибель сина. У майбутньому я хочу з ними спілкуватися.

Про сім’ю

У 20 років ти народила дочку Мирославу й продовжила службу. Я знаю, що тебе часто запитують, чому ти вертаєшся на фронт та з ким залишається дитина.

Місяць тому в мене завершився останній контракт. Поки мене нема, з дитиною залишається няня. Дуже близька мені людина, якій я повністю довіряю.

Твоя дочка народилася вже громадянкою України. Скажи, чи є якісь аргументи та пояснення в чиновників щодо того, чому тобі так складно отримати громадянство? 

Закон України каже, що я маю надати довідку про несудимість, я маю отримати її в Консульстві або ж поїхати в Росію сама, а це буде набагато гірше, ніж я все ж таки піду до Консульства.

Чому ти думаєш, що тебе розшукує ФСБ?

До моєї мами приходили з постановами про обшук. Востаннє приходили до бабусі за місцем прописки — вони «шиють» мені ще одну справу за «вербування людей».

Як мама реагує на це? Узагалі на всю ситуацію, на те, що ти поїхала в Україну.

Ніяк. Ми з нею не спілкувалися взагалі. Нині лише спілкуємося, бо вона знає, що вона вже бабуся і має внучку. Про політику або про те, чи приходять до неї додому, ми не говоримо.

А інші родичі?

Батько загинув у 2013 році, в мене є ще троє рідних братів. З ними зв’язок не підтримую.

Юлія Толопа («Валькірія»), село Кримське, Новоайдарський район Луганської області, 2017 рік Фото: Sandro Maddalena

Про плани в Україні

Коли ти станеш громадянкою, ким бачиш себе в Україні? Що хочеш робити в майбутньому?

Я не знаю, що зі мною станеться завтра. Але я хочу вчитися, працювати й робити все, що залежить од мене. Хочу вчитися, можливо, військовій справі. Хочу зробити свій вклад у розвиток української армії, допомогти формуванню армії професіоналів і рівному ставленню в Збройних силах до жінок і чоловіків.

Що більш за все змушує відчувати себе українкою?

Я люблю цей народ. Цих людей. Те, що вони роблять, і як до цього ставляться. Я вважаю себе українкою.

Що б ти хотіла сказати росіянам?

Хочу, щоб вони визнали агресію своєї країни щодо України. Я хочу сказати: візьміться за розум, зрозумійте цінність життя, перестаньте вірити телевізору.

 

 

Источник