Чому “Сторожова застава” демонструє чудову динаміку щодо касових зборів та відгуків аудиторії

Уже після п’яти днів прокату фільм переглянуло більш як 100 тисяч українців, а каса стрічки перевалила за 8 мільйонів гривень.

Екранізація повісті Володимира Рутківського і перше українське фентезі (звучить дико, правда? а воно вже є) увірвалось у прокат, і в конкуренції з такими хітами як «Той, хто біжить по лезу 2049» видає непогану суму зборів. Здебільшого, це відбувається завдяки сарафанному радіо позитивних відгуків глядачів і креативній рекламній кампанії.

Читайте також: “Сторожова застава”: діти були у захваті, фільм працює тут і зараз

Фактично, це перший великобюджетний проект, створений за співфінансування Держкіно, з амбіцією вийти на масового глядача. 40 мільйонів гривень пішли на створення декорацій (чого варта сама фортеця), костюмів та логістику знімальної групи. І якщо згадати, що 40 мільйонів – це якісь нікчемні 1.7 мільйони доларів, то хочеться аплодувати команді фільму.

Простота формули фільму розкривається у перші 10 хвилин. Тому всі подальші трабли сприймаються поблажливо – бо ж це не серйозне фентезі типу «Гобіта», а проба пера українського кінематографа в новому для себе жанрі.

Тим не менш, стрічка підкуповує наближеністю до українського глядача. Жарти з підтекстом, зрозумілими лише нашій аудиторії – про «стрілу в лоб» не згадував тільки лінивий; Фагот на сторожовій вежі, що акі пафосний брат Нічної Варти (тупо волав), систематично б’є в гонг і попереджає Заставу про наближення половців; любовна лінія Олешко+кінь+Роксана й нарізка сцен селфі Олешка з місцевими жителями – на цих сценах важко не сміятись).

«Сторожова застава» обезззброює своєю простотою. Це пригода, звичайна дитяча казка. Стрічка не грішить фальшивим пафосом, як це часто буває в українському кінематографі, а розказує класичну історію про закомплексованого хлопця, який потрапив у минуле і шукає дорогу у свій час.

А тепер про один із найцікавіших аспектів фільму, на який часто звертали увагу, але мало хто писав про нього прямо – ідеологічний. Справа в тім, що «Сторожова Застава» – чудова стрічка для молоді, яка легко і з гумором виписує суто український образ та міфологію Русі в маскульті.

Тут знамениті три богатирі без «руского духа» – добрячкуваті Ілля, Добриня і «Жевжик» Олешко (прощавай, «Альоша Поповіч»). А промова Іллі під час фінальної атаки половців навіть без редактури може бути висловлена середньостатистичним польовим командиром Збройних Сил України.

«Застава» не заглиблюється в історичний контекст чи деталі, не дає зліпок епохи і не проповідує. Зрештою, годі було й чекати іншого, адже це – легкий дитячий фентезі-фільм. Натомість, розважальну чи навіть виховну функцію стрічка виконує на ура.

Читайте також: Чому “Сторожова застава” йде при повному залі, а “Припутні” – при майже порожніх?

10 країн уже купили права для прокату «Сторожової Застави». Фільм демонструє чудову динаміку щодо касових зборів та відгуків аудиторії.

Тобто, вже можна говорити про вдалий дебют першої великої стрічки для масового українського глядача. «Застава» – не нішовий продукт для показу на фестивалях чи малої аудиторії кіноманів, а добротний середняк для мейнстріму. Без зайвого пафосу чи амбіцій перевернути кінематограф – але щоб розважити глядача. Цим і бере.
 

Источник