Корупція: українські реалії – «бджоли проти меду»

Історія боротьби з корупцією нараховує багато тисячоліть. Ще в Стародавньому Китаї це питання почало порушуватися видатним представником конфуціанської ідеології Сюнь-цзи. Він розглядав управління державою як необхідну закономірність суспільного розвитку, що зрештою визначається природою людини.

Проте на відміну від своїх попередників Сюнь-цзи виходив з того, що людина народжується з інстинктивним бажанням наживи, тому для того, аби людина була цивілізованою, на неї необхідно впливати за допомогою закону та виховання. Після того, як усі обов'язки в державі будуть «справедливо» розподілені між людьми, шлях до багатства стане відкритим.

У наші ж часи застосування навіть найсуворіших заходів боротьби з корупцією, зокрема смертної кари, не дозволяють викорінити це явище з життя суспільства. Проте причини та витоки цієї проблеми треба все одно шукати.

З точки зору психології корупційне поводження полімотивоване. Воно породжене кількома провідними мотивами, точніше — двома. Один з них — видимий, зовнішній — це користь, прагнення забезпечити себе матеріальними благами, у тому числі непомірними матеріальними амбіціями. У ряді випадків незаконне отримання матеріальних благ стає самоціллю, без чіткого уявлення про те, для чого такі кошти потрібні. Інший — глибинний, смисловий — мотив корупції полягає в реалізації ігрових мотивів. Багато корупціонерів є гравцями, причому цей потяг ними ніяк не усвідомлюється й функціонує в несвідомій формі психіки.

Читайте також: Взятки в Украине берут и дают, как и раньше, хоть уже и не с такой интенсивностью

При здійсненні протиправної діяльності корупціонери вважають, що розплата за неї не настане ніколи. Аналогічний ефект виявлено і в зарубіжних дослідженнях корупції, який Й. Ламмерс назвав «моральною короткозорістю». Для них характерні такі види психологічного захисту, як заперечення й компенсація, переконаність у тому, що жертви корупційних злочинів самі часто роблять подібні злочини, що нібито виправдовує корупцію. Саме це переконання дозволяє корупціонерам заперечувати свою корупційну діяльність як злочин.

Сьогодні масштабність проблеми корупції в Україні вже давно вийшла за свої допустимі межі. З кожним роком ми продовжуємо рішуче рухатися в напрямку посідання топ-позицій у всесвітніх рейтингах корумпованих країн. Так, у квітні 2017 року за результатами дослідження про ризики шахрайства, що проводилося міжнародною аудиторською компанією Ernst & Young, Україна посіла почесне перше місце в світі за рівнем корупції серед 41 досліджуваної країни.

Найбільш корумпованими сферами, починаючи ще з часів незалежності, продовжують залишатися правоохоронна система, система охорони здоров'я та система освіти. Українські ЗМІ майже кожного дня висвітлюють новини типу: «СБУ викрили на отриманні хабара медичного працівника», «Поліцейський-хабарник потрапив у ДТП, втікаючи від слідчих», «Прокуратура направила до суду обвинувальний акт за фактом вимагання та одержання неправомірної вигоди директором навчального закладу».

Негативні наслідки, що виникають внаслідок цього стихійного лиха, неможливо перелічити. Корупція знижує темпи економічного зростання, створює можливість збільшення нерівності, зменшує віддачу виробничої діяльності, руйнує соціальну структуру суспільства тощо. Проте в найгірших випадках, як ми бачили у світлі нещодавніх подій, корупція забирає життя людей.

16 вересня в місті Одеса через пожежу, що спалахнула в дитячому таборі «Вікторія», загинуло троє дітей. Після цієї трагедії було встановлено, що в таборі, побудованому повністю з дерева, попри встановлену нову протипожежну сигналізацію (вартість якої складає 11 млн грн), була відсутня система активного пожежогасіння. А нехтування в цілому системою безпеки та відповідно вимогами, що до неї висуваються, розпочалося ще за часів проектування табору. Тобто, уже із самого початку, роблячи нібито благородне діло, забезпечуючи дітей можливістю відпочити влітку, засновники табору свідомо перейшли межу моральності та заощадили на здоров’ї дітей заради поповнення своєї кишені.

Сподіваюся, що в цій справі будуть знайдені винні особи, які понесуть відповідальність за свої аморальні дії. Проте повертаючись до характерної деяким корупціонерам позиції, що «усі так роблять і я роблю», виникає одне просте питання: чи справді людина могла зробити подібний злочин та чи дійсно вкрадені кошти рівноцінні життю дітей?

В Україні нібито не сидять на місці і вже близько трьох років ведуть активну боротьбу з корупцією. За цей час в нашій країні було прийнято величезну кількість антикорупційних нормативно-правових актів, відкрито нові антикорупційні організації та запущено низку міжнародних проектів у цій сфері. Крім того, за 2017 рік було затримано 6931 хабарник, з яких справи щодо 3934 уже знаходяться в судах. Але чомусь, незважаючи на всі ці перетворення, потяг, як то кажуть, не їде.

Цілком зрозуміло, що корупція не може бути витіснена одним великим розмахом. Навпаки, боротьба з нею — це поступовий процес, у якому треба рухатися крок за кроком. Проте основне й найголовніше в цьому процесі — це питання про те, що кожен з нас вкладає у створення благополучного світу для всіх?

Читайте також: Чепинога: «Сама опасна професія зараз – взяточник»

Корупція є поширеною проблемою не лише державного сектору, але й приватного, через те що у нашій культурі досить розмиті межі між власне хабаром і вдячністю. Ще з радянських часів прийнято вважати, що деякі види послуг допускають подяку (причому не в усній, а у товарно-грошовій формі) як само собою зрозумілу, незважаючи на те, що особи, які надають такі послуги, повинні безоплатно робити це згідно зі своїми службовими обов'язками. Подібні вчинки сприймаються в нас не як корупційні, а як такі, що виражають лише природну людську вдячність, тим більше, що адресат нічого не вимагає за здійснення своїх послуг. Однак, подібні форми поведінки зустрічають повне нерозуміння в інших культурах.

Тому, повертаючись до причин та витоків існування корупції, першочерговим та основним, з чим ми маємо покінчити, є не лише саме отримання хабара, але і його безпосереднє давання. Частково цю проблему вирішують інформаційні технології. Проте головне все ж таки в цій боротьбі – це забезпечити людям достатній рівень життя та можливість захисти свої права. Сьогодні ж в українських реаліях ситуація склалася зовсім інакше. Особливо цинічно виглядає боротьба за ключові посади під лозунгом боротьби з корупцією. Для відволікання уваги від некомпетентності владних структур у вирішенні однієї із основних причин корупції – низького рівня життя людей, ми постійно спостерігаємо шоу із залученням громадськості, у якому бджоли повстали проти меду. Нам глядачам пора зосередитись не лише на складі трупи акторів, а і на цілях, які перед собою ставлять режисер і драматург та визначились: чи потрібно замовляти квитки на таку виставу?

Источник