Я вже не російськомовний, син має рости в новому світі — спортивний оглядач

Вівторок, 01 березня 2016
13:27

Мова

Мова завтра

Я вже не російськомовний, син має рости в новому світі — спортивний оглядач

 
Коментувати
Роздрукувати

«Та частинка русского міра, яка в мені є, має закінчитися на мені. А син має вирости в принципово іншому, зовсім новому світі», — пише на особистому сайті 36-річний журналіст родом із Запоріжжя, заступник головного редактора сайту ua-football Володимир Миленко.


Володимир Миленко в футболці улюбленої команди — ФК «Барселона»

Люди не розуміють трьох основних речей.

1. Російськомовні українці – явище штучне. В 90% це явище одного-трьох поколінь. Тобто у цих 90% бабусі та дідусі говорили українською. А в половини – батьки. Тому казати, що це «мой радной язик» – все одно, що «з дєтства вболівати за Лестер«.

2. Ніяких двомовних людей не існує. І двомовних країн не існує. Це все казки бабушки Параски. ЗАВЖДИ домінує одна мова. Завжди і всюди. Навіть у Швейцарії німецька домінує, а французька й італійська пасуться біля кордонів «своїх» країн і не думають про розширення свого простору (хоч би не зникнути зовсім). Про інші країни – Канаду, Бельгію, Вельс, Білорусь – я навіть говорити не буду. Варто лише на один штик углиб копнути – як виявиться, що ці країни мають перманентні проблеми. Проблеми, які з мовних вилазять навіть у політичні – як в Бельгії (почитайте про їх кризу).

Тому двомовність – це тупо розводняк для тупих хахлов, які вірять байкам Кисельова. Між іншим, в Росії ніяких двомовностей немає – при її федеративному статусі (а ми, нагадаю, унітарна держава). Але тут вона вимагає від нас двомовності – а ми ведемося.

3. Майбутнє у України, зважаючи на все вищесказане – є лише у одномовності. Українській одномовності. Інакше ми будемо «другой Россией» – із відповідним просякненням українського культурного простору русскім міром. Інакше ми будемо «южной Белоруссией» чи «западной Мордовией». Але не Україною.

До речі, московити це чудово розуміють навіть на підсвідомому рівні. Поїдь в Москву, влаштуйся на роботу вище двірника – на якусь інтелектуальну. І попробуй там сказати «зво́нят» чи «спа́ла». На тебе подивляться по-перше троха дивно, а по-друге – ОБОВ’ЯЗКОВО виправлять. Це не мої вигадки – це реальні історії. Це на підсвідомому рівні боротьба за чистоту своєї мови.

А у нас «нічого страшного, хай балакають». А з цього, вибач за пафос, починається цілісність нації. У московитів вона цілісна – хоч і тупа. Але цілісна. А у нас немає цілісності. Бо немає цілісного мовного простору.

Висновок.

Російськомовні українці старше 30 років – це об’єктивно результат колоніальної історії. І з цим уже зараз нічого не зробити. Зважаючи на елементарні людські закони – лінь, тупість, небажання щось змінити ітд. Але!

При цьому треба чітко розуміти одну просту річ. Аби Україна перестала бути колонією – треба перестати нести колоніальний спадок. І уже наступне покоління – дітей цих 30-річних – має говорити українською. Це очевидна річ, хоч я справді не знаю, як пояснити це людям, які не хочуть бачити об’єктивну картину.

Так от. Коли людина упирається в русскій язик і не хоче розуміти двох простих речей – а) русскій язик в Україні рано чи пізно вимре, він не має перспектив і майбутнього, б) діти не будуть говорити українською в російськомовній сім’ї – то вона по суті стає на заваді не тільки розвитку країни. Вона перекриває майбутнє своїм дітям. Дай назву таким людям сам, щоб це були не мої слова.

ПС: І ніхто нікому нічого не забороняє. Я слухаю російський рок – зараз рідше, але іноді слухаю. Я дивлюся фільми «Квартета И» – і буду дивитися. АЛЕ!!! При цьому я чудово розумію, що Богдан має рости в українському культурному просторі (ширше – європейському) – тому читаю йому ТІЛЬКИ українські казки, тому слухає він ТІЛЬКИ українські (ну і англомовні, на радіо чи я включаю) пісні. Я не російськомовний українець (уже). Але я чудово розумію, що навіть та частинка русского міра, яка в мені є – вона має закінчитися на мені. А син має вирости в принципово іншому, зовсім новому світі.

Закінчує автор публікацію стоп-кадром із мультфільму на гумореску Павла Глазового:

Источник