Проти моїх бійців свідчать сепари, яких вони затримали – комбриг 92-ї про розслідування вбивства Ендрю
Пʼятниця, 19 лютого 2016
16:52
Проти моїх бійців свідчать сепари, яких вони затримали – комбриг 92-ї про розслідування вбивства Ендрю
Фото: gazeta.ua
Командир 92-ї бригади Віктор Ніколюк з позивним “Вітер” розповів про день розстрілу мобільної групи “Ендрю”, хід розслідування та обшуки, які проводить військова прокуратура у його бригаді.
У вересні 2015-го групу волонтера Андрія Галущенка на позивний “Ендрю”, яка боролась з контрабандою в зоні АТО, розстріляли поблизу м. Щастя на Луганщині. “Ендрю” та співробітник Фіскальної служби Дмитро “Байкер” Жарук загинули, ще четверо бійців поранені.
– Група “Ендрю” проїжджала ті опорники, де стоять наші взводи, – розповідає полковник Ніколюк. – Вони мали пароль та перепустку сектору. Тобто коли боєць на посту бачить такий папірець від сектору у людини або на склі машині, то він зобов’язаний її пропустити, не ставлячи зайвих запитань. До того ж, вони називали пароль. Коли солдат спитав, хто такі, ті назвались розвідкою. Потім боєць доповідає про це оперативному черговому – це та людина, яка сидить на зв’язку між штабом та підрозділами, просто контролює все, що відбувається. Уся бригада замикається на одну радіомережу, тобто оперативну інформацію чують всі. Така сама “радійка” є і у мене: я її з собою ношу постійно.
О 6.20 ранку доповіли, що проїхала група. Назвались розвідниками, поїхали далі. Ну поїхали, та й поїхали. Може, хтось з розвідників поїхав на виїзд. Хоча на той момент всі мали бути в частині.
Хіба не знаєте, де перебувають ваші розвідники?
Я знаю все. Але тоді це була група, яка назвала пароль сектору. Це не мої, а розвідка верхнього штабу. Хай собі працюють.
Далі надходить інформація, що з того боку, куди поїхали розвідники, чути вибухи та постріли. Одразу перевірив своїх розвідників, видзвонив – всі на місці: значить, не наші. Перед цим дали команду – приготувати бронегрупи: це склад на БТРі. Людей було там мало. Потім за готовністю я дав команду вийти двом бронегрупам, тобто двом відділам на БТРах, щоб блокувати периметр. Це означало оточити перехрестя, де все сталось, не доходячи 100-200 метрів, щоб не дати нікому звідти вийти, та діяти за обставинами.
Коли групи підходили, по ним почали вести вогонь зі стрілкової зброї. Поранили двох наших людей. Але тим не менш групи дійшли й побачили, що машина горить. У ній вже двоє 200-х (загиблі – Gazeta.ua) та чотири 300-х (поранені – Gazeta.ua). Один важко поранений.
Що зробили, коли прибули на місце?
Ще коли я туди їхав, дав команду медикам підготували лікарню у місті Щастя. Окрім цього, скомандував усім медпунктам батальйонів, які були поруч, бути готовими за моєю командою виїжджати. Потім повідомили, що є поранені. Ми скомандували відправити туди медиків, які були найближче.
Так вийшло, що моя група прибула першою. Це я та мої розвідники. Ми поспішали тоді, щоб ніхто не потрапив в полон. На той момент всі поранені були на місці. Може, завдяки цьому вони залишились живими. Тому що їх намагались добити, але коли пішли наші БТРи, їх це, напевно, злякало.
Коли ми прибули, машина горіла. Піхота зайняла оборону навкруги. Загиблі були в машині. Поранених відтягували в різні боки, один вже був в БТРі. Стояли два БТРи.
Одразу дав команду офіцеру 92-ї Кирилу Вересу відвезти на нашому джипі 300-х. Потім приїхав ще один командир, на його машині повезли інших поранених. А пізніше вже прибув “шишарик” (радянський вантажний автомобіль – Gazeta.ua), забрав 200-х.
Після цього під’їхали фіскали (працівники Державної фіскальної служби – Gazeta.ua). На них залишили охорону, а самі пішли переслідувати групу. Коли дійшли до ріки, нас відкликали для організації рослідувальної групи.
Що трапилось з машиною групи Галущенка?
По ній спрацювали міни. Там були встановлені МОН-кі (МОН-50 – радянська протипіхотна міна – Gazeta.ua), які спрямовані на дію. Вони не наживні, а осколочні. Тобто ставиш, натискаєш, і вона летить у той бік, куди спрямуєш. Потім машину добили з гранатомета. Всередині була дірка. Бійці згоріли від того, що вибухнули “мухи” (радянські ручні реактивні протитанкові гранатомети одноразового використання – Gazeta.ua). Коли згорає граната, то там настільки висока температура, що тіла людей перетворюються у сухе м’ясо. “Ендрю” так і сидів за кермом. Тільки ніг нижче коліна не було, вони перегоріли. Інше все було сухим.
Звідки атакували нападники?
Територія, де все сталось, це перехрестя посадок та ліс, тільки з одного боку поле. Атакували з лісу. Побачити їх було неможливо. Що таке ДРГ? Це готові люди, які на виходять на місцевіть, просто відпрацьовують та йдуть. Є сліди від вибуху мін, гранатомету, бойова частина. Як раз це лежало на дорозі. Ну і все, що залишилось від машини, броніки, якісь речі – на місці.
Група Ендрю їхала на Mitsubishi L-200. Таких машин у нас дві було. На одній їздив Ендрю, на другій – я. Але на це ніхто чомусь не звернув увагу.
Журналістка Лера Бурлакова виклала аудіозапис своєї розмови з Ендрю, під час якої він каже, що ви йому погрожували.
По-перше, це навіть не моя манера розмови. По-друге, я ніколи з ним на таку тему не розмовляв. Погрожувати Ендрю не було сенсу. У нас з ним були спільні друзі. Ми могли разом пообідати, поспілкуватись, але ніколи не було розмов про його переміщення. Не та інформація у Лери. Чи, може, Ендрю над нею пожартував.
Ви взагалі знайомі з нею?
Ні. Ще цікавий момент – мене звинувачують всі, з ким я не знайомий. Ти не знаєш людину, але віриш чуткам.
Чи були у вас конфлікти з Галущенком?
Лише один, якщо його можна назвати конфліктом. На початку, коли група Ендрю тільки приїхала до нас, у них не було документів на роботу. Старший групи назвався та сказав, що вони працюватимуть зовсім з інших питань. Я йому сказав: “Якщо потрібна розвідінформація або охорона, не соромтесь – звертайтесь”. Вони відмовились та відповіли, що їх охороняють десантники. Усе, зайва проблема з плеч, тому ці люди стали мені не цікаві.
Потім проходить певний час і виникає група на блокпості, намагаючись представитись міліцією, хоче проїхати у зону моєї відповідальності. Звісно, мої солдати їх затримали. Відповідно коли таке відбувається, то починається бряжчання зброєю. Мої солдати просто їх оточили. Зі мною зв’язались посадові особи високого рівня та чітко сказали, що дана група працює за своїм планом, вона мені не підпорядковується і зі мною нічого не узгоджує. Моє зауваження, що район мій, і тут діють ДРГ, було пропущено крізь пальці, скажімо так. Мені сказали щось на кшталт: “Брат, займайся своїми справами, а вони – своїми”. Отже, ми розібрались в усьому і група рушила далі.
Після цього я сказав, що нехай займаються своїми справами, але постити у соцмережах звинувачення у контрабанді права ніхто не давав. Як це робив, наприклад, Донік, який писав про фури з контрабандою, хоча сам жодного разу у тій місцевості не був. Я всім кажу і досі: приїжджайте та подивіться на цей міст. Але ніхто ж не їде. Будуть докази – тоді пишіть.
Після цього жодних конфліктів з Ендрю не було.
Які у вас були стосунки з ним? Чи спілкувались взагалі?
У нас з Ендрю стосунки були абсолютно тривіальні. Посміялись, пообідали. “На заняття з вами можна?”, кажу: “Можна”. Ще вони брали у нас паливо. Ні про який конфлікт не може йти мова.
Вони займались чисто контрабандою. Ніхто не виключає, що, може, десь там солдатик, який в селі отримував 1000 грн, брав на посту 200 грн та пропускав щось. Народу багато, за кожного відповідати не можу. Можливо, були поодинокі випадки. Але звинувачення, що вся бригада займається контрабандою – це перебір.
Що думаєте про “детективну історію з наркотрафіком” на Луганщині, як виразився Матіос? Чи відомі вам випадки перевезення наркотиків на тій території?
Ні. Коли ми когось затримували, то одразу передавали їх відповідним органам. Взимку ми затримали диверсантів з того боку, передали їх СБУшникам.
Наскільки я розумію, слідство розглядає всі версії. Була контрабанда – не підтвердилась, залишились наркотики. Був контрабандист, тепер наркобарон. Що далі, то цікавіше.
Нещодавно у Краматорську затримали бійців 92-ї, яких звинувачують у розстрілі групи Андрія Галущенка.
Так, це старший прапорщик Олександр Свидро, він же “Змій”, та лейтенант Павло Долженко “Крим”. Не знаю, на основі чого були висунуті ці підозри. Я більше ніж впевнений, що вони невинуваті. На той момент вони були у складі розвідроти. Я знаю цих людей і впевнений у них. Був з ними не в одному бою. Вони б ніколи не вбили своїх. У мене немає жодного сумніву у їх невинуватості. У той день їх в частині бачив весь особовий склад. Потім я з ними переслідував групу. Ми прибули з ними разом на місце злочину. Потім вони працювали на місцевості за планом.
Чому саме їх затримали?
Восени Змій та Крим брали участь у спецоперації по затриманню представників незаконних формувань з того боку. Тоді затримали двох сепарів. Наскільки мені відомо, саме ці сепари дали проти них свідчення, що вони дійсно з ними вирішували питання про вбивство групи “Ендрю”. Це банально. Звісно, злочинець буде грати на будь-який бік, лише б йому “скосили” термін.
Військова прокуратура має надати докази, якщо вони є. Але засновуватись на тому, що вони розвідники і вміють це робити або мають все знати – це не доказ. Так, всі розвідники володіють підривною справою, я особисто наполягав на цьому. Я також ним володію.
Є чутка, що мені криють статтю за бездіяльність у зоні моєї відповідальності. Мовляв я допустив, що загинули люди. Там багато всяких “але”, проте це буде розглядатись у суді.
Якщо б Ендрю узгоджував зі мною маршрути, все могло бути інакше.
А чому не узгоджував, як гадаєте?
Може, була недовіра до нас. Бо була інформація, що ми контрабандою займались. Результати роботи свідчили, що ми невинуваті.
Що збираєтесь робити для звільнення бійців?
Ми будемо робити все, що можливо, на правовому полі для цього. Але хотілося б, щоб у тому ж правовому полі висунули такі самі докази. За своїх бійців я стоятиму до кінця. Будемо звертатись до вищих інстанцій. Їх затримання відбулось підло та зухвало.
Якщо у нас судять тих самих росіян Олександрова та Єрофеєва (ГРУшники, яких 92-та бригада затримала навесні 2015-го на Луганщині – Gazeta.ua) із залученням адвокатів та суспільства, то нехай Змія та Крима судять так само.
У військових частинах 92-ї бригади тривають обшуки.
Зараз вони постійно відбуваються. Також перевіряються всі загиблі групи, які були на нашій території. Ще тепер нас хочуть звинуватити у загибелі 128-ї бригади влітку. Це як анекдот: “У Ізі там донька вагітна. – Але ж у нього доньки немає. – Так поясни це тепер всьому селу”.
Ви подали до суду на військову прокуратуру, оцінивши моральний збиток в 1 грн.
Після проведення обшуку у мене в квартирі в грудні прокуратура вирішила ще обшукати мій кабінет у Чугуєві. Але не так, як згідно з законодавством, коли прибуває група, показує постанову та проводить обшук. Зробилось все набагато простіше – із залученням спецназу та бажанням зламати двері до кабінету.
Ми не дали їм цього зробити. Вирішили перевірити законодавчу базу. У відповідь була представлена ухвала на обшук моєї квартирі. Окрім сміху, це ні до чого не призвело. Я дав їм дозвіл зайти до кабінету, посидіти на стільцях та чекати, поки буде ухвала суду. Ухвали не було, замість цього прийшла постанова прокурора для проведення обшуку. Перевірили все та пішли.
Ці обшуки були б логічними, якби проводились одразу. Минуло багато часу, і це окрім як на “показуху” не змахує.
Я подав позивну заяву до цивільного суду про відшкодування морального збитку у розмірі одної гривні. Це не сума позиву, це ціна тим людям, які проводять дані обшуки та “мечуть бісер” на бригаду.
Вже відомо, що ви подали два позиви до суду. Другий за що?
Другий у вищому суді подав на захист честі. Бо йде розмова, що командир 92-ї бригади винен у тому, тому й тому. Якщо дійсно командир винен, то виникає питання про його перебування на цій посаді, чи не так? Для цього мають бути неспростовні докази.
Чому на вашу бригаду сиплеться так багато звинувачень, як гадаєте?
Для всіх хорошим не будеш. Може, я комусь не догодив або хтось з хлопців. Якщо б були докази провини, то ми би там не стояли. Ми просто виконуємо свої завдання. Військова прокуратура, яка за логікою, мала допомагати військовим, навпаки нас звинувачує. Все зводиться на 92-ту, бо ми – виплодок пекла, – сміється.
Похожие записи
Об авторе
