“Росіяни люблять свою жертву причавити, потім – обійняти і так жити”

Вівторок, 16 лютого 2016
14:10

Журнал “Країна”

Люди та речі

“Росіяни люблять свою жертву причавити, потім – обійняти і так жити”

 
Коментувати
Роздрукувати

ОЛЕГ СКРИПКА НЕ ВИСТУПАЄ В РОСІЇ З ЛЮТОГО 2014 РОКУ

– ЯКА У ВАС СПІДНИЦЯ ПРЕКРАСНА, – підходить Олег Скрипка в барі столичного готелю “Інтерконтиненталь”.

Вибачається за годинне спізнення – затримався на попередній зустрічі. Готується до концерту з нагоди 30-річчя гурту “Воплі Відоплясова”.

Сідаємо в крісла біля журнального столика. Олег замовляє чай з медом.

Ваш гурт сформувався, коли україномовний рок тільки ставав на ноги.

– Він починався з нас. 30 років тому рок-музика була чи англійською, чи російською. “Брати Гадюкіни” та сестричка Віка з’явилися на два-три роки пізніше за нас. На перших порах у нас були тексти російською і українською. Публіка шаленіла, наприклад, від україномовної версії “Танців”. Тому від російської ми незабаром відмовилися. Навіть у 1990-х знімали кліпи на пісню “Любов” в україно- і російськомовному варіантах. Привозили їх до Москви. Там ставили в телеефір україномовну пісню. Казали: “Російською нецікаво. Немає шарму”.

Чому якісна українська музика живе більше в інтернет-форматі? Її мало в ефірах.

– Спочатку хворіє аура, а потім – тіло. Територія, економіка, політика – це тіло. Інформаційний простір – це аура держави. Наша аура хвора. Відсутність в ефірах українських пісень свідчить про це. Після аури хворіють органи, а потім буває гангрена. Що й бачимо зараз – окупація і від’єднання територій.

Музикант Олег Скрипка сидить у барі столичного готелю “Інтерконтиненталь”. Цього року з гуртом “Воплі Відоплясова” матиме тур європейськими столицями, Америкою та Канадою

Як вилікувати цю ауру?

– Я роблю це своїми засобами – фестивалі, пісні. На Різдво підготували “Зоряний вертеп”. Купа бомонду прийшла. Але мусить бути правове поле, якого немає, і інформаційне – під контролем держави.

Має бути талановитий менеджмент – із правильною ідеологією, інструментарієм, командою. У нас організатори гарні, може, і є, але вони на державу не працюють. Коли мені треба знайти таку людину – це складна задача. Як тоді пересічний громадянин може обрати ефективного президента? Це неможливо. Тому главу держави мусять обирати фахові люди.

Але це демократичний механізм, що діє в усьому світі.

– Значить, хтось придумав цю штуку, яка називається демократією, щоб маніпулювати людьми.

Не було думок піти в політику?

– Ні, не було.

Чим вона вас не приваблює?

– У політику рвуться ті, хто любить владу і має гіпертрофоване его. Потрап­ляють туди завдяки великим грошам і вмінню маніпулювати людьми.

Може, міг би бути консультантом політиків – з якихось питань. Але в нас цей механізм відсутній. А потрапити в політику й бути там клоуном не хочу.

Ви були на Донбасі з концертами, і до війни теж там виступали. Чи можна стверджувати, що тамтешні люди обрали долю, яка спіткала регіон?

– Так сталося. Хтось народився в Нью-Йорку, а хтось – у передмісті Луганська.

Але деякі малі міста Донбасу сепаратистам не віддали самі жителі. Українську мову почали вчити люди, яким раніше вона була чужа.

– Зараз це стало питанням виживання – великою мірою. Якщо людина не в змозі вивчити мову – це свідчить тільки про лінощі й тупість. Показник: ми, чотири музиканти “ВВ”, приїхали до Франції. Двоє вивчили мову, навіть одружилися із француженками. А двоє повернулися у своє Академмістечко. Життя безжалісне: не можеш – лишаєшся на периферії. У Франції батон не купиш без знання мови. Була ситуація: Монмартр, туристичний район, у кондитерській стоїть черга з американських підлітків, намагаються зробити замовлення. Їх п’ятеро. Я підійшов пізніше. І через ці п’ять голів кажу французькою: “Один круасан, будь ласка”. Мені одразу подають круасан.

Що спонукало вас, вихованого в російськомовній родині, перейти на українську?

– На українську перейшов у Франції. Їздив по світу і зрозумів: в Україні – викривлена ситуація. Треба брати й виправляти її.

Ви справді буддист чи просто цікавитеся цією релігією?

– Я симпатизую буддистським поглядам. Для мене це більше філософія, ніж релігія.

Як ставилися до подій під час Майдану?

– Було страшно. За себе, за країну. Я був на Майдані, але не міг брати на себе відповідальність закликати людей іти на смерть. Ті, хто загинули, – безумовно, герої. Але чи всі з них були готові загинути?

Близький знайомий, кобзар, рафінована людина, пішов на фронт. Попри те, що має четверо дітей, воює досі. Я чув розмову вояків між собою: “Уявляєте, в який прекрасний час живемо: ми нарешті воюємо з москалями!” Дехто чекав цього все життя. Я теж відчував, що це рано чи пізно мусило статися.

Сьогодні уже не так страшно, як під час революції. Бо більш-менш знаємо, що буде завтра. Стабілізувалася ситуація, немає такої динаміки, як на початку 2014-го.

Але кожна революція піднімає багато каламуті з дна. Проходимці в ній круто орієнтуються і вміють ловити рибу. Коли розвалився Радянський Союз і доки опадала курява, з’явилися олігархи, які привласнили державне майно. Реформатори прийдуть тільки після пройдисвітів.

Олег СКРИПКА, 51 рік, музикант. Народився у місті Совєтабад Ленінабадської області в Таджикистані в родині українських переселенців. Виріс у Мурманській області Росії. 1986-го закінчив радіотехнічний факультет Київського політехнічного інституту. Цього ж року створив рок-гурт ”Воплі Відоплясова”. 1987-го група здобула першу премію на київському рок-фестивалі ”Рок-парад” і випустила хіт ”Танці”. У 19911996 роках живе у Франції. 2006-го засновує етнофестиваль ”Країна мрій”. За два роки Міністерство культури висунуло Скрипку на здобуття Шевченківської премії за його режисуру. Знімає свою кандидатуру – бо не один працює над ”Країною мрій”. Був тренером у телевізійному талант-шоу ”Голос країни. Нова історія” та у проекті ”Голос. Діти”. Любить гори та море. Багато куховарить. ”Готую все, на що потрібно не більш як 15 хвилин. І мінімум інгредієнтів. Що менше, то краще”. Живе в Києві. Сім років був у шлюбі із француженкою Марі Рібо. З другою дружиною Наталею Сидь виховують синів 10-річного Романа і 8-річного Устима та доньок Олесю, 5 років, і на рік молодшу Зоряну

Наскільки вам потрібна підтримка держави?

– Коли починали робити фестивалі, держава їх забороняла – приходили пожежники, міліціонери, які намагалися відключити електрику чи не підписати якісь документи. Сьогодні держава не заважає і не допомагає. Але залюбки піариться на тому, що хтось робить.

Спонсорів мало. За роки війни бізнес серйозно впав. Зате активність суспільства зросла. Рівень смаку підвищився.

Однак попит на низькопробну музику досі високий?

– Великі гроші в Україні зараз мають низький IQ. Бо це молоді гроші кримінального походження. Треба потерпіти. Нащадки нинішніх багатіїв – за два-три покоління – почнуть фінансувати елітарну культуру. Але на першому етапі великі гроші продукують шансон. Інтелектуальна еліта після розвалу Радянського Союзу стала торгувати цигарками на ринку. А пройди, які захопили гроші, досі впливають на культуру.

Ви влаштовуєте світські вечорниці, відроджуєте кабаре. Як зацікавити цим невибагливу еліту?

– У народі кажуть: “Вміла готувати, та не вміла подавати”, – Олег злизує мед із чайної ложки. – Треба навчитися подавати – як французи подали “лямур тужур”. Українці ж традиційно – хороші творці й погані торгаші. Шинкарем у селі завжди був єврей. Проблема не в євреях, а в українцях. Горілку можемо зробити й випити. А продати не здатні. Треба вчитися.

Відколи не гастролюєте в Росії?

– З лютого 2014 року.

Перестали запрошувати чи самі відмовилися?

– І те, й друге. Іноді телефонують, пропонують виступити. З якого дива? Чи це з Кремля дзвонять, чи провокатори якісь.

Як ставитеся до артистів, які співають на “голубих огоньках”?

– Це їхні справи. Дивує більше, що наше суспільство переймається цим. Якщо люди вдень стоять на Майдані, а ввечері п’ють пиво під “А белый лебедь на пруду”, то який сенс Майдану?

Із російськими колегами контактуєте?

– У мене коло контактів вузьке. Росіяни – незалежно від того, демократи це чи ватники, свято вірять, що вони з українцями – брати. Їм важко зрозуміти, що вони – взагалі не слов’яни. Із Путіним чи без нього вони вважатимуть, що ми – єдиний народ. Росіяни люблять свою жертву причавити, потім – обійняти і так жити.

Років 15 тому читав утопії Василя Кожелянка. Він прогнозував, що Росія опиниться в резервації, як Чорнобильська зона. Це вже відбувається.

Може, здійсняться й інші передбачення: Росія розпадеться на кілька держав, більшість з яких будуть дружні з Україною – Сибір, Далекий Схід, Кубань. Пітер взагалі опиниться в Євросоюзі. А Московія стане зоною відчуження. Думаю, Донбас повернеться в Україну. А Крим буде незалежною державою.

Прощаємося. Олег розплачується за свій чай.

– Цього року поїздимо з турами європейськими столицями, – розповідає про плани свого гурту. – Найбільше концертів буде в Америці й Канаді. Україною, може, восени поїдемо чи навесні наступного року. Нові пісні писатимемо після туру. Це будуть інші “Воплі Відоплясова”. Які – поки що не знаємо.

Источник