“Досить апелювати до совісті, культури і свідомості – введіть штрафи”
Суспільство,Політика,Сьогодення
Неділя, 26 лютого 2017
22:39
“Досить апелювати до совісті, культури і свідомості – введіть штрафи”
Автор: Сергій Старостенко
Причина обрання неукраїнської влади в Україні банальна – нечитання, – вважає письменниця і громадська діячка Лариса Ніцой. “Уже давно доведено, нечитаючі народи живуть бідно, а читаючі народи будують процвітаючі країни. Яка закономірність? Читання виробляє критичне мислення у людей. Нечитаюча нація не вміє критично мислити, відповідно, приймає неправильні рішення на роботі, на базарі, на виборах”.
Тільки зараз, вважає Лариса Ніцой, українське суспільство дозріло, щоб поставити перед владою вимогу прийняти нарешті закон про мови. Зрушити мовну ситуацію в країні може тільки жорстке законодавство, підкреслює письменниця. “Все залежить від законів. У нас якось всі звикли апелювати до свідомості: “Та люди, та майте совість, та ви свідомі чи не свідомі? Та де ваша культура?”. Забудьте про совість, культуру і свідомість. Потрібно приймати закони і карати штрафами за їх недотримання”.
Чому влада байдужа до питання мови досі — після подій на Сході?
Бо переважна більшість представників влади – вихідні з “руского міра”. Їм рідна російська мова, російські письменники, російські пісні, російська фільми, російська культура, російський світогляд, російський світ їм зрозумілий. Цей світ для них свій. На жаль, у нас не українська влада. Так, вони навчилися розмовляти українською мовою, вони взивають до наших патріотичних почуттів і говорять патріотичні речі, але дії їхні свідчать зовсім про інше. Маленький приклад: на нас Росія нападає, а ми й далі продовжуємо з нею торгувати і розвивати бізнесові стосунки. І при цьому вимагаємо, щоб Європа свою торгівлю з Росією обмежила санкціями. Уже цей показник говорить про те, в чиїх інтересах працює ця влада.
Більше того, “русскій мір” в Україні зубами чіпляється за все, аби не бути витісненим, і в першу чергу тримається за освіту. Навіть в останньому Законопроекті про державну мову стаття про мову освіти не на користь української; є ще один свіжий законопроект про освіту – у ньому стаття про мову освіти слово в слово скопійовані з бандитського закону Ківалова-Колесніченка. Це приклади поки двох законопроектів, у яких ідеться про освіту і в обох українській мові закладена шкода. Тільки в Україні існують школи з навчанням мовами меншин, це коли увесь освітній процес у школі відбувається мовою меншини. У європейських країнах навчання мовами меншин неприпустиме. У всіх європейських законах, наприклад, у Хартії чи Рамковій конвенції, якими нас чомусь лякають, виписано, що всі меншини зобов’язані інтегруватися в суспільство у першу чергу через оволодіння мовою.
На нас Росія нападає, а ми й далі продовжуємо з нею торгувати і розвивати бізнесові стосунки. І при цьому вимагаємо, щоб Європа свою торгівлю з Росією обмежила санкціями. Уже цей показник говорить про те, в чиїх інтересах працює ця влада
Знання державної мови в країнах світу обов’язкове, крім України. У Гаазьких рекомендаціях взагалі заборонено створювати сегреговані школи для меншин, де не викладається державна мова або її вивчення зведене до мінімуму, бо це приводить до сепаратизму. Тобто, наші школи з навчанням мовами меншин у такому вигляді, як в Україні, суперечать європейським нормам.
Хочу зазначити, що ми збираємося надати нашим меншинам більші привілеї, ніж в Європі. Наприклад у багатьох країнах мови меншин не вивчаються в школах, а в нас таке вивчення ми пропонуємо залишити. Однак “рускому міру” цього мало. Вони брешуть, що ми порушуємо європейські норми, накручують меншини, прикриваючись начебто захистом інтересів меншин, примушують будь-що залишити школи з навчанням мовами меншин в Україні і надалі. Що це означає? Випускники шкіл з навчанням мовами меншин і надалі не знатимуть української мови, культури та історії, а це нові конфлікти.
Я багато подорожую Європою. У Європі мене чекало шокове відкриття: в європейських школах меншини не навчаються своїми мовами, вони навчаються всі державною мовою. У Франції навчання французькою, в Італії – італійською, в Чехії-чеською, в Латвії – латиською. В Німеччині мене взагалі вразила ситуація — там у школах є вчителі, які закріплені за перервами. Вони слідкують, щоб діти меншин навіть на перервах розмовляли німецькою. Школою для меншин в Канаді вважається така, де викладаються лише два уроки мовою меншини. У вишах у всіх країнах освіта здійснюється виключно державною мовою. Є відділення з англійською мовою навчання за велику плату.
Автор: Сергій Старостенко
Що ж наше українське Міністерство освіти? Воно прописало рядочок в Законі про освіту: що у вишах викладатиметься мова меншини, як дисципліни, в обсязі, достатньому для здійснення професійної діяльності мовою меншини. Дуже цікаво! Я приходжу до лікаря, а він буде зі мною мовою меншини свою професійну діяльність провадити, бо його так навчили у виші? Треба припиняти цей абсурд. За кордоном, якщо фахівцеві треба додатково знати мову меншини, то він піде на курси і вивчить її, у нас же це в обов’язковому порядку вводиться через закон за кошт держави.
Освіта – це найстратегічніше питання з усіх державних питань. Дуже важко чи й неможливо перевчити людей старшого віку думати і говорити українською та мислити українськими категоріями, але ж ми можемо навчити цьому молоді покоління! Однак “рускій мір” пролазить уже під виглядом інших меншин у всі шпарини, щоб тільки не допустити нового мислення, українського, в українських інтересах.
Зміна влади — це питання часу?
Причина нашого народу в обиранні такої влади — ви не повірите, дуже банальна – полягає в нечитанні. Так, так. Уже давно доведено, нечитаючі народи живуть бідно, а читаючі народи будують процвітаючі країни. Яка закономірність? Читання виробляє критичне мислення у людей. Нечитаюча нація не вміє критично мислити, відповідно, приймає неправильні рішення на роботі, на базарі, на виборах.
Наша нація нечитаюча, а тому не вміє критично мислити, і через це дуже довірлива. Вона не вміє відрізнити брехню від правди. “Думає серцем”, ведеться на емоції, і на цих емоціях вправно грають політики
Україна поруч з європейськими країнами займає одну з останніх сходинок в рейтингу читання і що ми бачимо – бідну країну. По це й говорять дослідження. Наша нація нечитаюча, а тому не вміє критично мислити, і через це дуже довірлива. Вона не вміє відрізнити брехню від правди. “Думає серцем”, ведеться на емоції, і на цих емоціях вправно граються політики. Європейські країни давно відкрили в читанні панацею і уряди розвинених країн виділяють великі кошти на різні читацькі проекти та на пропагування читання. От дивіться, взяти хоча б кінець зими – початок весни і переглянути започатковані європейцями свята: Міжнародний день дарування книги, Всесвітній день читання вголос, Всесвітній день письменника, тижні дитячих читань, Міжнародний день дитячої книги – і це не весь перелік, який припадає на короткий термін.
І ці всі читання треба проводити українською мовою?
Не завжди. Усі меншини повинні знати свої мови і берегти їх. Адже це таке багатство, мати в країні розмаїття культур і мов. Однак не варто забувати, що наша країна називається Україною і державна мова тут українська і це нормально, якщо переважатиме саме українська. Якщо ми будемо дивитися багато українських фільмів, читати багато українських книжок, слухати українських виконавців, то ми будемо жити в українському світі і мислитимемо українськими категоріями. Нам буде українське близьке. Але якщо в Україні буде так, як зараз: читати переважно російські книжки і слухати російську музику, дивитися російські фільми, розмовляти російською – то російський світ стає близьким. Відповідно, коли настає момент істини, людина вибирає той світ, який їй ближчий. В Україні дуже багато людей, яким ближчий російський світ.
Але на Майдані були і російськомовні люди.
Нас об’єднала одна мета, але ми тоді ще не знали, що ми з російськомовними будуємо різну Україну. Мені здається, що обидві сторони дозріли тільки недавно до цього розуміння. Багато російськомовних підтримують думку, що в Україні має переважати українське. Але багато російськомовних мешканців цього не підтримують і продовжують будувати свій російський світ в Україні. Ми тільки ситуативні спільники проти зовнішнього ворога — Путіна. Тут ми соратники та однодумці. Але внутрішнє життя в Україні, її майбутнє ми бачимо по-різному. Коли російськомовні кажуть, що вони патріоти України, і при цьому не хочуть виходити із зони свого комфорту, не хочуть вчити мову країни, в якій живуть, для мене це дивний патріотизм. Тобто, вони люблять Україну, чи себе в Україні?
Економічні реформи ніхто не відкидає. Вони повинні проводитись паралельно. Але без культури і без мови країни не буде і економічних реформ. Всі країни починають свою діяльність з мови.
Кажуть, попит породжує пропозицію. Але коли ми взялися за український дубляж, попри відсутність масового попиту, ми привчили до нього глядача завдяки його якості. Натомість періодику українською через відсутність попиту майже не видають.
Все залежить від законів. Я дивувалася, що в Європі всі вивіски, афіші в кінотеатрах, меню в ресторанах — державною мовою. Кажу їм: “Які ви свідомі й відповідальні”. А власник ресторану сміється: “Якщо я викладу меню недержавною мовою, то я закрию свій ресторан. Бо я не розрахуюся за штраф”.
В європейських країнах чисто. Таке враження, що там шампунем миють тротуари, ніхто недопалка не кине. Оце, думаю, висока культура. “Ага, – кажуть, – на кожному світлофорі поліцейський стоїть і жде, коли я кину недопалок, щоб здерти з мене штраф”.
Я – за жорсткі штрафи в Україні теж. Бо в нас якось всі звикли апелювати до свідомості: “Та люди, та майте совість, та ви свідомі чи не свідомі? Та де ваша культура?”. Забудьте про совість, культуру і свідомість — введіть штрафи.
Нам не треба вигадувати велосипеда. Моя знайома, яка працює юристом в Англії, каже: “Нам, в Україні, як трієчникам, треба просто взяти європейські закони і списати”.
Я – за жорсткі штрафи в Україні. У нас якось всі звикли апелювати до свідомості: “Та люди, та майте совість, та ви свідомі чи не свідомі? Та де ваша культура?”. Забудьте про совість, культуру і свідомість — введіть штрафи
Раніше я за кордоном лежала на пляжах і коктейлі пила. Зараз я пішла “в поле” — в школи, мерії, бібліотеки, музеї і маршрутки, щоб дізнатися, як там працює мовне питання. Ці походи привели мене до відкриття: і Європа, і весь світ зараз терпить крах глобалізації. Британія виходить з Євросоюзу, тому що їй насправді набридли різні впливи, вони хочуть об’єднатися навколо свого. Вибори Трампа в Америці свідчать про те саме. Люди хочуть робити акценти на своєму національному.
Взяти ту ж мову. Сьогодні мовне питання як ніколи актуальне для всіх країн. В наші дні між країнами Європи немає звичних кордонів: ні рову, ні шлагбаума, ні прикордонників з вівчарками. А як тоді розрізнити, яка це країна? От потрапляєте ви в якусь країну, як зрозуміти, де ви? Зрозуміти можна по мові. Мова – це головний маркер. Особливо гостро я це відчула в Чехії. Кордон з Німеччиною там проходить по одному містечку. Частина містечка — це ще Чехія, а частина — вже Німеччина. Півмістечка чеською говорить і вивіски чеські, а друга половина — німецькою, і немає змішування. Чия мова – тОго і територія, тОго і країна. Кожна країна на законодавчому рівні дуже жорстко захищає свою державну мову, крім нас. Всі країни мають чітке розмежування своєї культури і чужої, крім нас.
Автор: Сергій Старостенко
Нам чомусь і далі продовжують втюхувати, що нам взагалі наша мова буде непотрібна, бо “треба інтегруватися” і “ми йдем в Європу”. Але кожна європейська країна чітко окреслює: де моя мова, там моя територія.
У Європі в деяких країнах мігрантів які не знають державної мови, позбавлятимуть матеріальної допомоги.
У нас же – зворотній процес. У моєї знайомої чоловік — німець. Вони приїхали жити в Україну і він вчить українську мову, а з нього всі сміються: “Тобі ж вигідніше російську вивчити. Вона універсальніша”. Він дивується дуже, бо знає, наскільки в Німеччині жорстко все німецькою мовою.
Як відбувся ваш особистий перехід з російської на українську мову?
Я жила в райцентрі. В юності, коли потрапляла в якусь модну тусівку, комплексувала через свою українську. Мої батьки не бідували. Тато був начальником районного масштабу, мав службове авто, персонального водія. Влітку ми традиційно відпочивали на морі. Я вчилася в українській школі, але не модно тоді було бути українцем. Коли я поїхала навчитися у виш, побачила, що всі мажори, молодь мого достатку вся була російськомовна. Україномовні ж люди вважалися селюками, забитими бідняками і жлобами. Ще в школі я просила маму, коли їхали до родичів у Київ: “Давай там будемо російською розмовляти. Мені соромно, що на нас оглядаються, коли українською говоримо. Ми ж не жлоби. Ми гарно одягнені, сучасно. Ми повинні буть культурні й інтелігентні, а значить, розмовляти російською”.
Європа, і весь світ зараз терпить крах глобалізації. Британія виходить з Євросоюзу, тому що їй насправді набридли різні впливи, вони хочуть об’єднатися навколо свого. Кожна країна на законодавчому рівні дуже жорстко захищає свою державну мову, крім нас. Всі країни мають чітке розмежування своєї культури і чужої крім нас
Мій перелом відбувся в інституті. У школі в нас російською мовою розмовляли вишукані вчителі, а українською — простіші. А у виші я побачила, що всі викладачі, рафінована інтелігенція — україномовна. Це було для мене несподіванкою. Друга несподіванка прийшла з часом. У першокурсників була розвага: ми в Кіровограді, російськомовному місті, бігали по магазинах і жартома зверталися до продавчинь українською. Продавчиня перепитувала: “Что-что?” І нам це було смішно. Ну один раз смішно, два смішно, 22 рази смішно, але на 23-ій раз ти думаєш — та я ж українка в Україні, чому це смішно?
А потім мені дали почитати вірші Ліни Костенко, і я була дуже здивована, що її вже 15 років як заборонено друкувати. Я не знала, що таке буває. А потім мені потрапила до рук книжка Миколи Жулинського “Із забуття в безсмертя” про наших репресованих і розстріляних поетів. Це був шок. Я не знала, що за українську мову розстрілювали, як останніх злочинців. Я й досі пам’ятаю ту ніч. Я жила в гуртожитку з дівчатками в кімнаті. Вони спали. А я прочитала ту книжку, сиділа на підвіконні, дивилася на зоряне небо і всю ніч проплакала. Я задавала небесам питання: “За що убили цих талановитих людей? Що вони вкрали, кого вони зґвалтували? Їхня провина тільки в тому, що вони думали по-українськи”. Це для мене було як відкриття паралельної реальності. Я раптом виявила, що поруч зі мною є якийсь інший світ — з іншими смислами, з жертвами, з трагедіями, з невимовним болем. Це була нова точка відліку в моєму житті.
Читайте також: В Україні назріває ще одна, після ДНР і ЛНР, проблемна територія
Я полюбила українську мову, хоча раніше на відділення української мови і літератури в університеті потрапила випадково. Поїхала вступати на російську філологію. Але подивилася — там черга: десять людей на місце, а на українську — три людини. Я пішла легшим шляхом. Вважаю, що це було Боже провидіння. Коли їхала додому, мені було соромно зізнатися батькам, що здала документи на українське відділення. Потім ще деякий час по інерції вчилася і подумки знизувала плечима: що я тут роблю? А тоді помаленьку я зрозуміла, що то було моє справжнє місце, і що це так Господь врозумив.
Похожие записи
Об авторе
