“Мала третю стадію ожиріння. Важила понад 110 кілограмів”
Понеділок, 16 лютого 2016
00:25
“Мала третю стадію ожиріння. Важила понад 110 кілограмів”
Автор: ТАРАС ПОДОЛЯН
Киянка Тетяна Шевченко сидить на рингу. Боксом займається два роки. Через щоденні тренування розійшлася з хлопцем
— Залюбки зустрінуся з вами, — відповідає на мій лист 20-річна Тетяна Шевченко з Києва. — Але зараз їду на чемпіонат України з боксу. Вдома буду за тиждень.
На чемпіонаті у Кривому Розі Тетяна посідає третє місце. До столиці повертається кандидатом у майстри спорту. Боксом займається близько двох років. Заради нього кинула навчання в медуніверситеті.
Заходжу до клубу Української ліги єдиноборств ”ВІЗАРД” у Києві. Зал тренувань знаходжу за глухим звуком ударів по грушах. Біля входу їх б’ють двоє хлопців. Тетяна Шевченко із тренером боксують на ринзі — вона атакує, він тримає удар. Після тренування спортсменка підходить до мене. Вона у синіх шортах і жовтій футболці.
— Мій улюблений колір — синій, — говорить. — На змаганнях усе має бути кольору твого кута — рукавиці, одяг. За результатами жеребкування завжди потрапляю до червоного кута. Тільки на тренуваннях можу одягнути синє.
Тетяна знімає великі сині рукавиці. Кладе їх у сумку такого ж кольору. Синім рушником витирає піт із чола.
— Я відмінниця, — розповідає. — Дев’ять класів закінчила з відзнакою. Одного вечора сиділа вдома. Думала, куди вступати. Мені ж подобається хімія, біологія. Пішла до Першого Київського медичного коледжу. Бюджетне відділення закінчила з червоним дипломом. Вступила до університету Богомольця на педіатрію. Провчилася більше місяця на бюджеті й кинула.
Вибрала спорт. Щоб бути хорошим фахівцем у медицині, потрібно покласти на це все життя. А я мала тренування. Поєднувати було важко. Намагалася не тренуватися — не виходило.
Цього року вступила до Університету фізкультури на факультет фізичної реабілітації. Думала, буде простіше. А це фактично — та ж медицина.
До 17 років Тетяна мала третю стадію ожиріння. Важила понад 110 кг. Щоб схуднути, займалася фітнесом, ходила до тренажерного залу 1,5 року.
— Вага прийшла в норму, — продовжує. — Стала шукати тренера, який зможе мене підготувати до спортивних змагань. Знайшла Андрія Мартинова.
— Та ось же ця людина, — киває на тренера. В іншому кінці кімнати він шукає щось за шафою. — Із дитинства подобався баскетбол. Була капітаном шкільної збірної. Попри зайву вагу, бігала всі чотири періоди в баскетболі без перепочинку.
Жіночий баскетбол — брудний вид спорту. Мені подобається грати із хлопцями. Там, якщо фолиш, отримуєш попередження. У жіночому ж це все робиться таємно — удар ліктем у живіт, м’ячем у ніс. Тому в боксі спочатку боялася, що знову буде брудно. Та в ньому порушити правила складніше, бо на рингу все видно.
На рингу не відчуваю ударів. Агресії теж немає — хіба спортивна злість. У боксі агресія не допомагає, а заважає. Озлобленість на супротивника не дає думати. Бокс — не вулична бійка. Потрібно не лише розумно вдарити супротивника, а й відповіді уникнути.
Мати Тетяни — медсестра. Батько — пенсіонер, працює у водоканалі.
— Спочатку батьки до мого заняття боксом поставилися нормально. Я стільки разів починала займатися різними видами спорту й кидала, що вдома на це уваги не звертали. Але коли позаминулого Різдва з’явився перший фінгал, у мами був шок. До нас прийшли гості, був хрещений із дружиною. Мама почала скаржитися їм на мене й бокс. Виявилося, дружина хрещеного любить цей вид спорту. У молодості мріяла займатися ним. Це була перша людина, яка допомогла вплинути на батьків. Часто зідзвонюємося з нею.
Під правим оком Тетяни Шевченко видно синець.
— Учора було дивно, чому люди в метро дивляться на мене. Потім поглянула в скляні двері і згадала про синець, — говорить вона. — Коли починала займатися боксом, мала хлопця. Хотіли жити разом, говорили про весілля. Якось він переконував мене пропустити тренування, щоб побути з ним. Так я прогуляла тижні два. Тоді зрозуміла: ні, так не можна. І ми розлучилися — я обрала спорт.
Раніше під час знайомства з хлопцями одразу казала, що займаюся боксом. Тепер, якщо цього не видно по обличчю, мовчу.
Перед змаганнями Тетяна тренується шість днів на тиждень уранці й увечері. Мріє здобути “золото” на Олімпійських іграх у Токіо 2020-го.
— Заняття займають весь мій час, усі думки. Засинаю — боксую, прокидаюся — боксую, — додає. — Нещодавно їхала в маршрутці зі знайомою й заснула. В мене рука смикалася. Знайома боялася розбудити мене на зупинці.
Готує з восьми років
Тетяна Шевченко працює репетитором із хімії, біології та математики. Готує учнів до вступу в коледж.
— Мені трапляються в основному хлопчики, і не найпростіші, — розповідає. — Один на уроці закутався у штору і сказав, що йому так зручніше вирішувати задачки. Але те, що злить інших викладачів, мене розважає. Коли пояснюю щось, згадую, як це було зрозуміло для мене.
У вільний час читає романи XIX–XX ст., готує.
— В дитинстві батьки завжди казали: всі вміють готувати, а ти — ні. Тому готую років з восьми. Якщо куховарю, витрачаю кілька годин. Має бути перше, друге, десерт. Моя фірмова страва — чизкейк.
Живе з батьками у приватному будинку на столичній Троєщині. Має двох собак і кішку.
— Приходжу вночі додому після тренувань і спілкуюся зі своїми собаками, — сміється Тетяна.
Похожие записи
Об авторе
