ПРЕДСТАВНИК ПРЕЗИДЕНТА В КАБМІНІ ОЛЕКСАНДР ДАНИЛЮК: “ПОЗИЦІЯ ПРЕЗИДЕНТА НЕ ЗМІНИЛАСЯ: ПЕРЕФОРМАТУВАННЯ УРЯДУ БУДЕ”

Про можливі перестановки в Кабінеті Міністрів, інтриги всередині парламентської коаліції, бачення Адміністрації Президента щодо подальшого розвитку ситуації в країні в інтерв’ю "Цензор.НЕТ" розказав заступник глави АП, представник Президента в КМУ Олександр Данилюк.Як би не здавалося дивним, але про інтерв’ю із заступником глави Адміністрації Президента, його представником у Кабінеті Міністрів Олександром Данилюком ми домовилися ще до гучних заяв деяких урядовців про можливу відставку. Того дня інформаційне поле не завмирало ні на секунду. Кожної години звучали нові звинувачення та виправдовування. Однак в Адміністрації Президента все було більш-менш тихо. Сюди ми і завітали, аби розібратися, що насправді відбувається.

“КОАЛІЦІЙНА УГОДА НЕ БУЛА ПРІОРИТЕТОМ УРЯДУ”

– У четвер увечері на засіданні уряду чотири міністри відкликали свої заяви про відставки. Це відбулося одразу після скандалу із заявою про звільнення їхнього колеги Айвараса Абромавичуса. Як ви розцінюєте все, що відбулося?

– Я вам розкажу своє бачення. Після заяви Айвараса треба було дати сигнал, що уряд – це єдина команда. Цьому заважало декілька речей, зокрема, раніше написані заяви. Тому ті міністри, які раніше подали у відставку, переглянули
своє рішення. Бо на даний момент це завдає шкоди країні.

– Яценюк заявив, що в разі спроби відставки хоч одного міністра, весь Кабмін іде у відставку. Президент наполягає на негайному переформатуванні уряду. Як тут тепер бути?

– Зараз не треба переходити на персоналії. Уряд, як колегіальний орган, має працювати ефективно. Якщо зараз подивитися загальну його продуктивність, є питання, зокрема, як індикатор – рівень виконання коаліційної угоди лише
17 відсотків.

– Експерти вважають, що на тридцять.

– Я брав дуже активну участь у написанні цієї угоди і можу не посилатися на експертів. При оцінці ми застосовуємо простий критерій – чи досягнута мета конкретного заходу, яка передбачалася під час підготовки угоди. Навіть коли якийсь закон ухвалений, але на практиці не впроваджений, вибачайте, незважаючи на формальні ознаки, цей пункт є невиконаним. Людям же нецікаво, яку кількість законодавчих актів було ухвалено на шляху реформ. Для них важливий досягнутий ефект. Ви ж, мабуть, знаєте, що угода була написана на п’ять років. Але більш ніж 90 відсотків заходів планувалися на кінець 2015 року.

– Дедлайн уже минув.

– Такий рівень виконання вже говорить сам за себе. Тому треба підвищувати ефективність уряду, і саме це мав на увазі Президент. Дійсно, цей Кабмін реформаторський. Але сьогодні треба робити більш радикальні та рішучі кроки.

– Якщо уряд реформаторський, чому так сталося, що угода виконана лише на 17 відсотків?

– По-перше, коаліційна угода від самого початку не була пріоритетом для уряду. Пам’ятаєте, спочатку, взагалі, пропонувалося дві сторінки? Але якщо ми говоримо про відповідальність, то вона має бути чимось підкріплена. У
коаліції було п’ять фракцій, які навколо чогось же об’єднувалися. Можна це зробити навколо побажання – давайте будемо жити краще. Але це лише гасло.

Коаліційна угода – це завдання для уряду. Коли міністри йшли на посади, вони погодилися з нею. Якщо ні, то навіщо було погоджуватися?! Якщо взяв до виконання – виконуй.

По-друге, були проблеми в супроводженні законопроектів. Не всі міністри були достатньо готові до проведення законопроектів через парламент. Це непростий процес.

– Ви натякаєте на Квіташвілі, який обурився з приводу співпраці з комітетом, де, як він стверджує, його висміювали й не слухали?

– У нього був конфлікт із головою профільного комітету. Але я зараз не лише про нього. Деякі урядовці казали: “Це нижче мене. Ми – реформатори, розробили законопроект, а далі хай парламент ухвалює”. Але Кабміну необхідно співпрацювати з парламентом, навіть попри те, що він не є ідеальним. Однак якщо ти хочеш результату, маєш знаходити спільну мову. Наприклад, якщо ти спілкуєшся з МВФ, у тебе не може бути такої позиції: я погоджуюся з усім або я ні з чим не погоджуюся. Так не має бути. Ти – міністр. Маєш доводити свою позицію. Якщо тебе не зрозуміли, значить, процес не завершився. Кожен урядовець повинен відповідати “від А до Я”. Тоді буде результат. У нас деякі не хочуть брати на себе відповідальність, інші – не можуть. Причин багато. Результат – отакий рівень виконання коаліційної угоди. Звичайно, не все обертається навколо неї. Якщо б навіть вона була і реалізована на 100 відсотків, спілкування з людьми продемонструвало б певний розрив.

– Але звичайних людей абсолютно не цікавить виконання коаліційної угоди.

– Звичайно. Це внутрішній документ. Але йдеться про певну дисципліну.
Ще важливою була частина угоди, яку із самого початку звідти викинули – регламент коаліції. Він був детально прописаний.

– Чому виступили проти його впровадження?

– Деякі депутати були проти, бо вже знали, що вони будуть в уряді, а навіщо самого себе обмежувати?

Коаліційна угода містить чітко прописані завдання. Якщо якийсь міністр розробив законопроект на виконання угоди, як може коаліція його не ухвалювати? А якщо цей законопроект не тої якості, у депутатів може виникнути недовіра до міністра, при повторенні такої ситуації мають бути певні наслідки – відставка. А у нас виходить так: кожен робить усе, що хоче, а потім один одного звинувачують.

Ще у регламенті було зафіксовано, як часто уряд має звітувати, які наслідки, невиконання по окремих сферах, була частина щодо процедури ухвалення бюджету.

– Йшлося про те, щоб уряд не порушував терміни його ухвалення?

– Це перше. Друге: відповідальність за бюджет лежить на Кабінеті Міністрів. Якщо він готує документ, направляє його до Верховної Ради, а там його значно змінюють, виникає питання: а хто ж тоді винен?!

– Хто ж?

– Припустимо, міністерство запланувало у своїй сфері низку реформ і передбачило відповідні кошти в проекті бюджету на їхню реалізацію. Якщо в парламенті чомусь удвічі зрізали ці витрати, то зрозуміло ж, що очікувати тих самих результатів неправильно.

– Що тоді робити з коаліційною угодою? Переписувати?

– Я не є прихильником переписування. Нинішня коаліційна угода досить детальна. Її підписали парламентські фракції. Вони ж прийшли до якогось порозуміння?! Якщо існує ініціатива переписати угоду, це можна робити під нову коаліцію. Якщо нинішня більшість усвідомила: минув рік, потрібні зміни, то я хочу подивитися, що там радикально зміниться. Я вже зараз можу сказати, що принципово нічого. Ми ж говоримо про курс держави. Коаліція навіть назву має “Європейська Україна”. Тому угоду можна лише точково оновити. Основні зміни стосуватимуться перенесення термінів. Але переписати повністю, зробити “Європейська Україна-2” – такого не розумію.

– Але зараз під питанням існування самої коаліції – “Самопоміч” не виключає, що вийде з її складу…

– Держава не може працювати без коаліції. Вона буде в будь-якому випадку.

– Якщо нова не буде сформована, парламент піде на перевибори.

– Це вже інше питання. Ви мене підштовхуєте до політики. А це не в моїй сфері компетенції. Але скажу, що такі потрясіння є не дуже добрими для економіки. Тому важливо зберігати коаліцію, але, підкреслюю, не за рахунок швидкості реформ. Це головне.

“МЕНІ НЕ ЗАВЖДИ ПОДОБАЄТЬСЯ, ЯК В КМУ УХВАЛЮЮТЬСЯ РІШЕННЯ”

– Ви – представник Президента в Кабінеті Міністрів. Наскільки комфортно вам зараз там працюється?

– Я б не хотів оцінювати комфортно чи ні. В такі часи, як зараз, кожен має робити свою роботу, незважаючи на всі складнощі.

– Добре, які є складнощі в роботі з урядом?

– Мені не завжди подобається, як в Кабінеті Міністрів ухвалюються рішення. Діяльність уряду має бути прозорою не на словах, а на ділі. Усі учасники мають завчасно отримати для ознайомлення документи, які розглядаються на уряді. Часто половина рішень ухвалюються “з голосу” без попереднього ознайомлення, тобто за процедурою для невідкладних питань. Ну не все ж можна пояснити “революционной целесообразностью”… Ось, наприклад, за такою процедурою нещодавно було ухвалено рішення щодо розділення одного з університетів на три частини. Чому його треба було ухвалювати терміново? Пояснюють, що ще кілька років тому декілька ВНЗ були об’єднані, керівники не спрацювалися, і тепер необхідно цю ситуацію терміново виправити. Чому терміново? До чого тут Кабмін? Невже міністерство саме не в змозі вирішити це питання?

Добре б було більше бачити спланованої роботи. Серйозні зміни в метушні не робляться. Мають бути чітко визначені пріоритети. Може, міністри їх бачать, а я – ні? Складність саме в цьому.

От що було б правильно зробити? Якомога більше повноважень передати на міністерства. Нехай працюють апарати, і відповідні міністри самі ухвалюють рішення. Уряд має розглядати складні пріоритетні питання. На жаль, типовий порядок денний не містить нічого важливого.

– Ви були присутні на засіданні уряду, де міністри відкликали свої заяви?

– Саме в той час – ні. А от коли було ухвалене рішення про відкликання заяв – так. Потрібно було показати єдність. Наталія Яресько навіть вийшла з лікарняного, щоб бути присутньою на цьому уряді…

– Повторюся: Президент при цьому наполягає на ротаціях. То все ж – буде переформатування?

– Думаю, буде. Позиція Президента не змінилася. Мета – підвищення ефективності уряду. Для цього треба зробити декілька речей. Перше, посилення деяких міністерств. Друге, визначення пріоритетів. Третє, зміна стосунків між Кабінетом Міністрів і парламентом – відповідальність потрібно піднімати. Цей уряд починав працювати злагоджено, як єдина команда. Але не тільки єдність Кабміну забезпечує успіх, а є й інші компоненти – якість розроблених нормативних актів, робота міністрів із депутатами і так далі.

– Ідучи до вас на інтерв’ю, біля виходу я зустріла Євгена Нищука, якого “Блок Петра Порошенка” пропонує повернути на посаду міністра культури. Він сказав, що був тут стосовно річниці розстрілу Небесної Сотні. Але скажіть, чи проводить Адміністрація консультації з можливими кандидатами на урядові посади?

– Ні. До чого тут Адміністрація Президента?!

– Яресько, Абромавичуса, Пивоварського, Квіташвілі пропонував Президент.

– На той момент так. Цього разу, думаю, такого не буде.

– Однак той же Абромавичус звинуватив Адміністрацію Президента у втручанні в роботу міністерства. Він заявив, що йому телефонували з АПУ та наполягали на затвердженні заступником людини Ігоря Кононенка. Особисто про вас він сказав, що ви збираєте наради щодо “Нафтогазу”, що є його компетенцією, а не вашою…

– Я збирав наради з багатьох важливих питань і у різних сферах. Питання реформування НАК “Нафтогаз” обговорювалося Президентом Порошенком та Президентом ЄБРР Чакрабарті в Давосі, і мені було доручено прискорити опрацювання спільної позиції. Нафтогазова галузь є стратегічною для України – збільшення власного видобутку, диверсифікація джерел постачання енергоресурсів є запорукою незалежності країни та її енергетичної безпеки. Тому йдеться не про реформування власне НАК “Нафтогаз” як компанії, а про реформування всієї нафто-газової галузі з метою підвищення її конкурентоспроможності. Світовий Банк та ЄБРР підтримують такий підхід.

– А з Абромавичусом що обговорювали?

– Ми з Айварасом із самого початку вибудували добрі стосунки. Коли він прийшов на посаду, я передав йому все, що в нас було напрацьовано в частині приватизації, управління державною власністю, дерегуляції, реформи міністерства економіки.

Спочатку він не дуже підтримував активізацію приватизації. Мовляв, зараз для цього неправильні умови. Я йому говорив: “Попрацюєш – дуже скоро зрозумієш, що у нас іншого виходу немає”. Саме через те, що приватні інтереси завжди заважатимуть ефективній роботі та розвитку державних підприємств. Крім того, чинна система управління та неадекватно низькі зарплати унеможливлюють залучення професійних і чесних керівників на підприємства. Тому підприємства втрачатимуть вартість. В результаті компанія не розвивається, технічно старіє, втрачає ринки та, врешті-решт, її просто розкрадають. Звичайно, можна почекати, доки ринкові умови покращилися б. Але бачимо, що домінує зворотній тренд на зниження вартості. Тому я наполягав на якнайшвидшій приватизації всіх підприємств, окрім стратегічних, які мали б бути передані від міністерств в управління спеціального холдингу, що є поширеною практикою у розвинутих країнах.

– Після заяви Абромавичуса про відставку з ним зустрічався Президент та просив залишитися. Як часто взагалі Порошенко контактує з міністрами?

– Нечасто. Президент не займається окремими міністрами. Якщо є важливі суперечливі питання, він, як Глава держави, збирає відповідальних міністрів, де майже завжди присутній прем’єр. В такому форматі зустрічі відбуваються десь три-чотири рази на тиждень. Більше зустрічей відбуваються із міністром закордонних справ, бо зовнішні відносини – пріоритетна сфера Президента.

– Порошенку досить часто дорікають нічними зустрічами – із депутатами, урядовцями, політиками…

– Так працює Президент. У нього вдень – міжнародні зустрічі, телефонні розмови. Для нього найпродуктивніший час для нарад – увечері. Не думаю, що абсолютно всім це комфортно. Але ми потроху вже звикли, що о 22:00 чи 23:00 можна провести результативну нараду. Всі відповідно планують свій вечір.

– Добре, а що в Адміністрації Президента роблять такі люди, як Сергій Ківалов чи Геннадій Кернес?

– Я їх тут не бачив. Якщо і з’являються – до мене вони не доходять.

“У ПРОВЕДЕННІ РЕФОРМ Я Б НЕ КАЗАВ ПРО ПЕРСОНАЛІЇ”

– Ви згадували про реформи. Не секрет, що у суспільстві є невдоволення щодо швидкості їхнього проведення. В чому проблема?

– Так, люди очікували більшого. Але рясно посипати голову попелом вважаю неконструктивним. Треба підсилити уряд, правильно вибрати пріоритети та розпочати системно їх реалізовувати.

– Хто головне гальмо реформ?

– Я б не казав про персоналії та інституції. Так була відбудована система, що реформи гальмуються повсюди. У нас, щоб ухвалити рішення, треба поставити безліч галочок. Перешкоди усюди, і кожен може підставити ногу. В тому числі в парламенті, бо він є неоднорідним – не всі там націлені на прогресивні зміни. Є, ніби, патріоти, але не голосують, поки не побачать свій приватний інтерес. Патріотизм та любов до грошей, виявляється, можуть поєднуватися, але ніколи на благо країни.

Дійсно, проблем багато. Але з чого я починав? За кожною реформою має бути лідер, який буде її просувати. Якщо він втомлюється, встає та йде. Можливо, йому навіть ніхто не подякує. А у нас в таких випадках більшість думають тільки про свій рейтинг.

– Коли йдеться про реформування країни, багато хто за приклад ставить грузинський досвід. Ви говорили, що нам необхідна власна модель. Якою вона має бути?

– Що було в Грузії? Централізована влада, харизматичний лідер, дуже сильний міністр з реформ Каха Бендукідзе, який допоміг багатьом країнам світу, компактна країна та зовнішня допомога. Все це так склалося, що вийшла грузинська модель реформи.

У нас деякі фактори спільні. Але не можна просто взяти та перенести в Україну грузинську модель. Все ж таки умови відрізняються. А деякі реформи потребують іншого підходу через розвиток технологій. Наприклад, у Грузії була проведена реформа адміністративних послуг, яка передбачала їхнє надання через “прозорі офіси”. Це вражало. Однак час спливає. Ті, хто тоді займався її реалізацією, зараз кажуть, що зробили б все інакше – левову частину послуг надавали б через інтернет, а надання деяких послуг навіть передали б приватному бізнесу на аутсорсинг. Я багато років прожив у Англії. Там немає прозорих офісів. Усе робиться через інтернет. Так було вже десять років тому. Для прикладу: якщо ти втратив посвідчення водія, надсилаєш його номер, і дублікат приходить поштою. Процес так влаштований, що фальсифікація неможлива. А у нас стереотип: обов’язково потрібен безпосередній контакт – ну може ми так любимо один одного?

Нам не треба брати якісь готові моделі. Потрібні розумні люди, лідери, які мають бачення, що робити. Або ми будуємо державу, яка вирішує всі проблеми за громадян, або надаємо громадянам якомога більше свобод. Я за свободи!

– Скільки років потрібно Україні, щоб, провівши реформи, вийти на більш-менш прийнятний рівень життя?

– Давайте подивимося на це питання в контексті євроінтеграції. Європа не стоїть на місці. Зараз у Європі виявилися дуже серйозні проблеми, і не тільки через Росію та Сирію. Є певна криза системи ухвалення рішень європейськими інституціями, економічні складнощі… Але я впевнений, що Європа з цими проблемами впорається. Нам треба рухатись, розуміючи, що Європа і весь світ навколо змінюються. За сприятливих умов та активізації реформ нам знадобиться три-чотири роки на те, щоб люди відчули результат. Зрозуміло, що впливатимуть багато факторів, і не останнім з них є ситуація з конфліктом на Донбасі. Без погашення конфлікту неможливо говорити про залучення інвестицій та швидке відновлення економіки. Бо власний ресурс у нас уже вичерпано. В будь-якому разі треба бути дуже швидкими та працювати не на процес, а на результат. Якщо ми сьогодні будемо рухатися в нинішньому темпі, ми безнадійно відстанемо і про нас забудуть. Але навіть при досягненні успіху головне не зупинятися, щоб не скотитися вниз – такі правила сучасного світу.

Центр Бендукідзе, де я є співзасновником, починає декілька ініціатив, які будуть стимулювати реформування важливих сфер, де зміни гальмуються. Однією з таких сфер є державний бюджет, мета – повний реінжинірінг бюджетного процесу з метою радикального підвищення ефективності використання державного ресурсу та відповідальності органів державної влади. Це не про голосування вночі у парламенті, а про прозорий процес із завчасною та ретельною підготовкою. Міністр має не просто формувати політику, але і впливати на її реалізацію, і бюджетний процес є одним із інструментів для цього. Коли процес має починатися? Вже навесні. Скоро центр запропонує свій проект на наступний рік. Це буде такий паралельний бюджет. До цієї роботи можуть долучитися всі охочі експерти. Певний, цей проект допоможе міністерству фінансів у формуванні бюджету на цей рік.

– А у міністерстві в курсі, що ви збираєтеся робити паралельний бюджет?

– Це ж лише проект. Його ж не будуть подавати до Верховної Ради. Просто, спираючись на цей проект, міністру фінансів буде простіше виконувати свою функцію. Їй зараз дуже не просто. Коли ти змушений скорочувати видатки, всі навколо стають ворогами.

Ольга Москалюк, “Цензор.НЕТ”

Источник