“Іноді здається, що ворог сидить в глибокому тилу”, – розвідник

Понеділок, 26 грудня 2016
19:37

Суспільство

“Іноді здається, що ворог сидить в глибокому тилу”, – розвідник

1
Коментувати
Роздрукувати

фото: Gazeta.ua

“Мені важко було дивитися новини і сидіти дома і буди диванним експертом. Хотілось чимось допомогти тим людям, які тут. Просто знаючи що я нормально сплю, а хтось не досипає на пості в холоді, вирішив приєднатись до армії”, – розповідає в інтерв’ю Gazeta.ua 22-річний Віктор, розвідник однієї з аеромобільних бригад.

Пам’ятаєш день коли вирішив піти служити?

-Мені товариш телефонував з Донецького аеропорту. Розповідав, що не дуже у них весело. А йому тоді було 18 років. Я подивився на себе — руки і ноги на місці. То чому я не можу бути з ним? Закінчив якраз навчання, шукав роботу. Навіть вирішив виїхати до Польщі на заробітки. Візу зробив, але в останній момент передумав.

Мати як відреагувала? Друзі, що сказали?

-Мама звісно не була дуже рада. Казала — чому, ти в мене один. Але все з часом налагодилось. Я їй кажу, що служу в Харківській області за 100 кілометрів від АТО і пропускаю авто. Звісно мені інколи боляче, бо не можу зарадити і допомогти їй. Особливо коли вона мені телефонує і розповідає — що дров не вистачає чи проблеми якісь вдома.

Не всі друзі сприйняли. Частина казали — відірве кінцівки і нікому ти не будеш потрібен. Я їх не засуджую, просто тепер майже не спілкуємось. Ще казали, що це не наша війна, що тут гроші відмивають. Було прикро, що вони не підтримують мене.

А є навпаки люди, які після мене пішли в армію. Мій найкращий друг Назар тепер на контракті.

Як почалась твоя війна?

-Весело. Я помилився підрозділом і потрапив не туди, де хотів. Приїхав, а мені форму не дають. Тиждень ходив як партизан в цивільній. І саме прикро — думав, що ми на війні, а в військовій частині мию туалети і роблю ремонти. Потім нас таки відправили в АТО.

Перше бойове завдання – спостерігав за певною територією декілька тижнів. Мамі написав смс, що поїхав на відпочинок. Було незвично сидіти, бачити одне і те ж. Адреналін і страх брав своє. Закінчилось все спокійно: приїхали, нас зустріли хлопці фото на згадку зробили

Тоді я вирішив перевестись в одну з десантних бригад. Але командир не відпускав. Я йому кілька разів носив рапорт. Врешті таки погодився.

Не шкодував коли побачив оцю армійську бюрократію? Що найбільше вбиває бажання служити?

-Я не вірив, коли мій друг-доброволець сказав, що в деяких моментах армія вбиває патріотизм. Але переконався, коли почалися ремонти в попередній військовій частині. Думав що не витримаю.

Було, що три рази переписував рапорт на відпустку, бо відступи мають бути по 0,3 сантиметри. Останнім часом за кожен патрон вимагають папірчик. Розумію, що є нелегальний обіг зброї і нечесні люди, хочуть заробити на цій війні.

Буває, воїн відслужив, а йому автоматично продовжують контракт. Звісно в армії має бути порядок, але якщо людина вже не може тут знаходитись, то треба відпускати. Інколи здається, що чимось зв’язані наша влада і агресор. Не розумію як може функціювати завод на території окупанта. Чи коли наші війська у кільці і їх розстрілюють. А про це немає ніде інформації.

Що тебе схиляє до такої думки?

-Бо людей, які думають, хочуть ліквідувати на цій війні. Це провірилось в тих же котлах. Чи продаж маршрутів військових колон, місце знаходження підрозділів. Чи абсурдне — там не стріляйте, бо це дім, якогось можновладця.

Які враження львів’янина від бійців з Дніпра чи Харкова чи Донецька?

-Люди є люди, десь вони хороші, а десь недобрі. Раніше розказували що в армії бились група на групу, бо одні були “бандерівцями” а інші москалями. Але зараз нас об’єднав спільний ворог і такого не чув давно. Неважлива ні мова спілкування ні спосіб, якщо є спільна ідея. Зараз такою стала війна.

Незалежно від походження, але бійці втрачають надію через сидіння в окопах. Це виснажує. Люди вічно тут не зможуть сидіти – в них є сім’ї, родини. А ти приїжджаєш до Харкова чи Львова, а там тисячі людей ходять по вулицях. Які могли б тебе замінити в окопі хоч на місяць.

Через свою специфіку роботи, ти часто ходиш по сірій зоні. Як там живуть люди?

-Бідно, іноді без світла і води. Дивишся – йде дитинка в латаних речах. Розумієш, що мати там розривається щоб її нагодувати. В секторі А коли були, то діти підбігали до машини і просили згущонку чи солодке.

Росіян відрізняєш від місцевих сепаратистів?

-По акценту мови. Вони не суржиком говорять, як місцеві а слова тягнуть. Плюс по переговорах їх чітку чути. Місцеві в цьому плані більше розгільдяї.

Що найбільше дошкуляє в службі на передовій?

-Є в нас бліндаж один на передку. І найбільша його проблема – миші. Вони на тепло збігають. Їздив недавно у відпустку. Мені дядько-підприємець презентував хороший воєнний рюкзак. Поїхав з ним назад і після виходу ночував в окопі. Вранці беру сумку, а вона ніби осколками посічена. Я придивився, а це миші прогризли. Вони на котах сплять. Ті пообжираються бичків і сардин, не ловлять їх. А якщо почати мишей травити, вони подохнуть і смердіти будуть. Тому це питання номер один.

Кажуть, що війна потрібна була Україні.

-Таке відчуття також приходило. Якось всі до цього жили порізно і нікого не турбували чужі проблеми. Загалом патріотизм зводився до напитись в вишиванці на 24 серпня (день Незалежності — Gazeta.ua). А війна показала хто чого вартий, яка є влада і твоє оточення.

Тим же Майданом скористались люди, які на крові прийшли до влади. І толком нічого не показали і не зробили. Влада веде себе цинічно – розповідає, як Янукович жив а самі не відстають. Закручують гвинти в голову народу. А люди розвісили вуха і слухають байки. При чому купуються на дрібницях. Цукру бабці дадуть чи ремонт в садочку зроблять – людина твоя.

Це просто незрілість суспільства. Не готові люди нормально мислити і пробудитись.

Як бачиш закінчення війни?

-Її можна було закінчити ще на початку — дати людям альтернативу. Не говорю про особливі права, а просто показати, що в Україні ліпше жити.

А якщо люди це не зрозуміли, то я їм пропоную виїхати з цієї території. І жити там, де вважають їм добре.

Просто, якщо ми відступимо з цих територій – реально війна почнеться вже в Дніпрі, Харкові. Навіть докотиться до Львова. Знаючи масштабність російської армії – це можливо. Але з в нас є дух і ми готові до такого.

Є варіант, це буде заморожений конфлікт. А Донбас отримає якийсь статус. Буде прикро, якщо люди, які стріляли по нас будуть амністовані, а не покарані.

В тилу всі чекають повернення хлопців з АТО і вірять що вони мають вирішити всі проблеми. Це можливо?

-Таке можливо і такі думки тут є. Але це розцінюється, як посягання на владу і такими людьми вже цікавляться спецслужби. Якщо вони одні, їх легко ліквідувати. Якби так всі вирішили, то проблеми вирішились би швидко. Бо всім набридло. Іноді здається, що ворог сидить в глибокому тилу. Крім того, що тут риє там.

“Вся Україна бачить як олігархи наживаються на війні. То чуєш від Порошенка — то війна. то АТО. Так визначитеся хлопці, що тут триває. І тоді легше буде. Якщо війна — то давайте вводити військове положення. А владі це не вигідно — фінансову допомогу вже не отримають тоді. З неї вони кишені набивають”, – розповів в ігнтерв’ю Gazeta.ua білорус “друг Сябр” з Української добровольчої армії.

Источник