Поета Миколу Біденка поховали поряд з батьками

Четвер, 04 лютого 2016
15:45

Суспільство

Поета Миколу Біденка поховали поряд з батьками

 
Коментувати
Роздрукувати


фото:Катерина Бабкіна

4 лютого у селі Гейсиха Ставищенського району на Київщині поряд з батьками поховали перекладача та поета Миколу Біденка. Він помер минулого вівторка від серцевого нападу. Мав 64 роки. Останні 24 роки через важку інвалідність мешкав у столичному геріатричному пансіонаті “Чайка”.

“Микола Біденко помер у пансіонаті від серцевого нападу. Помирати він не думав. Смерть була раптовою”, – розповів кореспонденту Gazeta.ua письменник Леонід Кононович.

“З Миколою зустрічалися після Нового року. Він готував до друку нову книгу віршів “В саду у восьминога”. Домовилися, що я її редагуватиму. Невідомо, що буде з тією книжкою після його смерті. Її копії ніхто з друзів Біденка не має. Вона була в електронному варіанті й лишилася на комп’ютері Біденка. Зараз він недоступний. Доступ до нього мають отримати лише спадкоємці. А це буде аж за півроку, згідно з законом”, – додав він.

Микола Біденко народився у селі Гейсиха Ставищенського району на Київщині. У 16 років він невдало стрибнув з 1,5-метрової висоти у воду. Отримав 9 переломів. Все життя нижня частина тіла у нього була паралізованою. Попри це, Біденко закінчив факультет журналістики Київського університету. Видав 6 поетичних збірок. Перекладав з чеської та польської.

“Микола з червоним дипломом закінчив університет. Вчився зачно. Іспити у нього приймали в обласній лікарні. Він тоді жив у рідному селі разом з батьками. За кілька років після смерті батька його забрали в геріатричний пансіонат у Києві, бо стара мати не могла сама за ним доглядати. Її вже теж немає в живих. Померла 2 роки тому”, – розповів Леонід Кононович.

“Взимку Біденко жив у пансіонат, а літо завжди проводив у селі Розкішна біля Ставища. Жив у свого друга. Там була веранда, яку він сам і побудував. На своєму “запорожці” з ручним управлінням любив їздити у Ковалиху — величезний байрак біля Розкішної. Там писав вірші. За 30 років з’їздив не одного “запорожця”. Купував ці автівки, бо вони — найдешевші. Та й то, брав не нові, а старі. Їх йому доводили до ладу і він їздив. Гасав на таких швидкостях, що аж дивно було. Хоч “запорожець” багато не розжене, але він витискав з нього все”, – додав письменник.

Источник