Від українізації до русифікації: як більшовики позбавляли українців рідної мови

“И кто вам не давал балакать на мове?”

Після поразки УНР на більшій частині території України до влади прийшли червоні. Щоб закріпити свою владу, більшовики взялися впроваджувати програму коренізації – заміни російської мови на мови національних меншин в адміністрації, освіті та сфері культури. Треба віддати шану українським ученим: ВУАН російською мовою зовсім не послуговувалася від часу свого заснування аж до 1933 року.

Читайте також: Українська мов – дієва зброя. Ставаймо до неї!

У квітні 1923-го XII з’їзд РКП (б) оголосив коренізацію офіційним курсом партії в національному питанні. ЦК КП(б)У на той час мав у своєму складі 16% українців (секретарі ЦК Е. Квірінґ і Д. Лебідь одверто виступали проти будь-яких поступок українській культурі), тому про українізацію мови не було – тільки коренізація.

Головною роль у дальшому здійсненні українізації відігравав Народний комісаріат освіти (якому тоді підпорядковувались й усі ділянки культури), очолений до 1926 О. Шумським, а після його усунення М. Скрипником.

На 1931 рік в Україні на всіх 88 театрів 66 було українських, 12 єврейських, 9 російських. На 1933-ій було три великі російськомовні газети, українських журналів було 89 на всіх 118; книжкова продукція була українізована на 83%.

Протягом 1933-1934 рр. більшість діячів українізації були ліквідовані або заподіяли собі смерть (М. Хвильовий, М. Скрипник), і відтоді почалася русифікація: відміна правопису 1928 р., заборона “буржуазно-націоналістичної” літери “ґ”.

Читайте також: Наша еліта – в урочищі Сандармох. 79 роковини жахливого злочину проти України. ФОТО

18 листопада 1933 року набула чинності Постанова ЦК КП(б)У про припинення політики українізації.

Сказано, не сідай грати в карти з шулером: у листопаді 1938 р. за один день усі національні школи стали російськими, тільки українські – на короткий час українськими.

Источник