“Заборонити і знищити все комуністичне – не вихід”

Неділя, 31 січня 2016
15:53

Культура

АРТ

“Заборонити і знищити все комуністичне – не вихід”19

3
Коментувати
Роздрукувати

Фото: Євген Нікіфоров

Навесні 2016 року видавництво “Основи” презентує книжку про українську радянську мозаїку. Видання вийде англійською мовою. Тексти до збірки роблять мистецтвознавці Лізавета Герман й Ольга Балашова, фотографує – київський фотограф 29-річний Євген Нікіфоров. Більше двох років тому він робив знімки до одного з розділів книги “Мистецтво українських шістдесятників”. Розділ був присвячений монументальному мистецтву. Закінчивши роботу над проектом, Нікіфоров продовжував знімати українську радянську мозаїку для власного архіву. Робив документальний фотопроект про процес “декомунізації” України.

Як ставитесь до процесу “декомунізації”?

Це логічний етап у політичному розвитку нашої держави. Я вважаю, що подібний процес потрібно було запустити ще на початку 90-х. Але при цьому не варто уподібнюватися варварам і робити вигляд, що історії не було. Думаю, всі бачили кадри знищення армією ІГІЛ стародавньої Пальміри (місто в Сирії.- ГПУ). Якщо бездумно знищувати все, що пов’язано з історією, то відмінностей між нами і ІГІЛ не так вже й багато, і це працюватиме проти нас. Я є прихильником створення так званого “музею тоталітаризму”, де були б зібрані різні пам’ятники комуністичного режиму, зразки пропаганди тощо. Заборонити і знищити все комуністичне – не вихід. Ми ж не знищуємо радянське метро, бо воно корисне, а мозаїку знищуємо, бо вона “марно” прикріплена до стіни. У такий спосіб не вийде позбутися минулого. А створити музей, навести в ньому документально підтверджені факти злочинів комуністичного режиму – це поступовий і дієвий метод боротьби з прихильниками старого режиму і щеплення від можливих рецидивів.

Скільки вже мозаїк встигли відзняти для проекту й скільки ще роботи за планом?

Вдалося зняти вже близько 300 робіт і в планах знайти ще біля 200. Я не ставлю перед собою завдання знайти всі існуючі на сьогодні мозаїки. Мене приваблюють найцікавіші зразки монументального мистецтва в різних регіонах, їх особливості. Монументальне мистецтво – це малодосліджений пласт культури, про який не дуже багато інформації в літературі. Мозаїки не описані в достатній кількості мистецтвознавцями і часто єдиним способом виявити їх є лише пошук безпосередньо в місті їх знаходження. Про деякі дізнався з мережі, але досвід підказує, що це всього близько 20% від їх реальної кількості. На сьогодні я встиг побувати в 22 містах – від Чопа до Сєвєродонецька, від Славутича до Одеси. Попереду Запоріжжя, Мелітополь, Волинь, північна частина Львівській області, центральна, південна і південно-західна Україна – всього близько 20 міст.

Де знаходите інформацію про мозаїки?

Спочатку я знімав тільки в Києві і мені було достатньо Інтернету, бесід з мистецтвознавцями та спеціалізованої літератури. Але, заглибившись у тему, я зрозумів, що це тільки вершина айсберга. Основну частину інформації я почав отримувати, спілкуючись з архітекторами, художниками-монументалістами. Допомогли також міські та обласні бібліотеки по всій Україні. Іноді це просто випадкові знахідки.

Яка з мозаїк найбільше вкарбувалась у пам’яті?

Добре пам’ятаю 6 мозаїк на стінах будинків вздовж проспекту Перемоги в Києві. Ці роботи були створені в 1970-х роках і над ними працювали такі художники як Валерій Ламах, Ернест Котков, Іван Литовченко, Володимир Прядка. У пошуках потрібних кадрів я приходив до них 6 разів протягом двох років. Мені необхідно було забратися на кожен з дахів будинків навпроти, щоб показати їх цілісним ансамблем і, в той же час, зняти все в деталях. Але кожен раз або світло не влаштовувало, або дахи були закриті. Допомогла випадковість: одночасно з моїм візитом бригада робітників змінювала систему кондиціювання і дозволила наблизитися до мозаїк на відстань витягнутої руки.

В якому місті ви побачили найбільшу кількість мозаїк?

Лідером за кількістю мозаїчних панно є Київ. Це пов’язано з тим, що це найбільше місто України та відповідно тут найбільша кількість громадського простору, який необхідно було заповнювати монументальним мистецтвом. За радянських часів на мозаїку не шкодували коштів, і Києву як одному з найбагатших міст України пощастило в цьому плані більше за інших. Якщо говорити про кількість, то це сотні збережених робіт. Але багато з них, на жаль, вже знищені. Причому вони ніяк не були пов’язані з комуністичною символікою – просто побутова неуважність зіграла роль.

Що таке українська радянська мозаїка в вашому розумінні?

Це мозаїка, створена в період існування СРСР, все просто. Як і в інших видах мистецтва, художники-автори мозаїк були прив’язані до певної тематики, пов’язаної з радянською пропагандою. Але все ж ідеологічні обмеження в цій сфері були меншими в порівнянні з тим же живописом або скульптурою, тому художники були вільнішими у виборі тем і прийомів. Сьогодні мозаїка 1960-70-х років виглядає не такою вже і радянської, та й саме поняття “радянськості” – це швидше розхожий порожній стереотип, а не визначення конкретних якостей. Є цікаві, і навіть великі твори мистецтва, а є тираж і порожні, прохідні речі. Серед української мозаїки радянського періоду багато роботи відноситься до першої категорії. Але вирішувати це повинні мистецтвознавці, архітектори, історики, а не бюрократи.

Источник