За якими цінностями житимуть наші діти й онуки

Нобелівську премію Миру 2012 отримав Євросоюз. Це навдивовижу чесне рішення. Ту роль, яку раніше відігравали герої, нині відіграють бюрократичні надбудови, відчужені суспільні форми.

Місце видатної особистості – в ув’язненні, або в підпіллі. Гадаю, лауреатом Нобелівської премії з фізики має бути адронний суперколайдер. В усіх інших галузях – корпорації, механізми, управлінські структури, зрештою, цивілізація як сукупність механізмів.

Людина дедалі більше потрібна цивілізації лише у своїх середніх якостях, але не в якості особистості.

Притлумлення особистості, зменшення свободи її свавілля, унеможливлення слави, відчуження – загалом корисне. Для прикладу, візьмемо економічну кризу (хоча, зазвичай це вона за нас береться).

Багато хто з провідних економістів стверджує, що є цілком коректним порівнювати нинішні негаразди з кризою 30-х років. Та стала однією з причин Другої Світової війни й спричинила жорстокі соціальні й політичні потрясіння у найрозвинутіших країнах.

Нічого подібного ми не спостерігаємо нині. Навіть греки не прагнуть відмовитися від принад представницької демократії, не збираються нападати на Македонію. Натомість, повстання спіткали лише країни з архаїчним управлінням і традиційним суспільним устроєм, очолювані видатними особистостями – диктаторами.

США та Європа виробили досконалі механізми виживання й розвитку. Їхні правителі дедалі простіші (Кемерон далеко не Черчилль, Обама – не Рузвельт, навіть Меркель – зовсім не Гітлер, які б вусики не домальовували їй греки на своїх плакатах), а цивілізація дедалі розумніша.

Ще нещодавно особистість була тією віссю, навколо якої крутилося колесо історії. Нині – це дрючок в колесі – те, що загрожує плавності руху в ірій прогресу.

Читайте також: Формула щастя для України майбутнього

Зокрема, саме цим пояснюється “лівізм” бомонду й суспільних настроїв розвинутих країн і репресивність по відношенню до “правих”.

Американська агресивна толерантність й панівний європейський “гомосоціалізм” поборюють особистість та її атрибути – расу, націю, віру, аристократизм, європоцентризм.

Натомість Х’юстон Стюард Чемберлен (Карл Маркс правих) проголошує людську особистість, як misterium magnum буття. Він цитує Лютера (Світом править Бог через малу кількість героїв і досконалих людей), а також Гете: Найвище щастя дітей землі – тільки особистість.

Основний сенс третього тисячоліття – конфлікт між особистістю і цивілізацією, яка вже не потребує особистості.

Греки, коли ще не здогадувалися за іпостасі Божественного, винайшли для людини іпостась героя, культ героїв і свободу творчості (“свободу вигадувати”, як каже Чемберлен) аби оспівувати героїв. Поняття “геній” з’явилося у XVIII столітті.

Між греками доби архаїки та французами доби рококо особистість підносилася зусиллями Християнської Церкви, яка вся збудована на гострому усвідомленні того, що Бог – є особистість. Церква продукувала святих і винайшла шляхту.

Цікаво, що свого часу атака на особистість з боку неоманіхеїв-ліваків почалася не з дискредитації геніїв, героїв і святих (за них взялися пізніше), але з критики та висміювання шляхти, так би мовити, з точки зору ображеного лакея.

Читайте також: Європа перестала бачити майбутнє

На противагу “свавільній і розбещеній” шляхті створювали міф “простої людини”, проливали сльози за пригнобленими класами, сакралізували “народ” (під яким спочатку розуміли буржуазію, а згодом селян).

Нині в моді історичні реконструкції та експериментальна археологія. Науковцям цікаво відтворити античні облогові машини, попрацювати неолітичними знаряддями, переплисти море у варязькому човні, аби зробити висновки за те, як воно колись було насправді.

Якось, озброївшись методологією експериментальної археології я спостерігав за стосунками знайомого багатія з бригадою будівельників, які будували йому хатину в Кончі Озерній. За класичною схемою він – визискувач, вони – визискувані, пролетарі.

Вони знущалися над ним, як хотіли. Хто наймав закарпатців для ремонту чи будівництва знає, за що йдеться. Якщо нині пролетаріат визискує працедавця, що примушує нас вважати, що раніше було інакше?

Хіба ми такі наївні, як Фрідріх Енгельс, аби сплачувати фантазії Карла Маркса? На землях шляхетських ленів та феодів працювали негідники та потвори, які дозволяли собі свавілля вдесятеро більше за своїх панів.

Аристократ не міг собі дозволити майже нічого з того, що дозволяв собі холоп. Він не міг одружитися на кому заманеться, бо змушений був дбати за чистоту крові, не міг втекти з поля бою, не міг проігнорувати образу, не міг торгувати.

Його тіло було заковане в залізо, а життя підкорялося жорстоким самообмеженням. “Вони вважали себе великими й тому не мали права вчинити не гідно їхніх предків”.

Проте, якщо колись холопам були потрібні пани, аби захищати їх від інших панів, то нині ми, холопи, можемо обходитися без панів і потребуємо лише колись створеної панами цивілізації, яка само -розвивається без участі панів, героїв, святих і навіть геніїв.

Насильство – єдиний спосіб спілкування особистості і суспільства. Проте, відчайдушності замало. Якщо особистість прагне панувати над системою, вона має бути розумнішою за систему.

Я мрію за новий еллінізм. Колись старі елліни збудували свої поліси посеред варварських племен і цивілізацій. Мешканці цих полісів були найкращими філософами, митцями і бійцями тогочасного світу.

Вони продукували красу і свободу й у своїх еклезіонах збирали народні збори особистостей. Колись повстануть нові поліси – спільноти осягнення, які навчаться визискувати цивілізацію й панувати над нею, подібно до того, як людина навчилася це робити з природою.

Втім, що означає бути розумнішим за систему в тій ситуації, коли комп’ютер перемагає у шаховій партії будь-якого гросмейстера? Бути розумнішим – означає осягати й продукувати смисли поверх деталей і дріб’язковостей, перетворювати рівняння на метафори, цифри в образи.

В продукуванні смислів людина завжди буде конкурентоздатною перед механізмом. Бог спочатку створює Світ, а згодом його деталі. Людина та її машина рухається у зворотному напрямкові: зазвичай з деталей конструюють новий світ, другу природу – цивілізацію. Так ось, нині доведеться наслідувати Бога.

Мій меседж трохи невнятний, адже я один з перших людей, хто прагне висловлюватися щодо цієї нової реальності. Вся історія людства – це протистояння особистостей особистостям. Нині особистість протистоїть плодам рук своїх, цивілізації, яка саморозвивається.

Цивілізація звертається до нас так: я несу мир, стабільність, устійливий технічний розвиток, проте, для цього я маю придушити деякі застарілі вартості, забобони: расу, націю, шляхетність, свободу, церкву, особистість. Це як ніби хтось звернувся до вас зі словами: у вас все буде добре, тільки вас не буде.

Источник