Путін висунув ядерний ультиматум США. Що це означає?

Останні дні майже щодня приносять нам звістки про чергове посилення конфронтації між Росією і США. Режим Путіна дійшов до того, що фактично висунув ядерний ультиматум: ми припиняємо утилізацію збройового плутонію до того часу, поки не будуть зняті з нас ВСІ санкції!

Це фактично означає, що або Росія почне збільшувати свій ядерний арсенал, або ця сировина може постачатися до ворожих Америці режимів. Як мінімум це означає нову гонку ядерних озброєнь.

Пов’язувати такий демарш кремлівського карлика можна з ситуацією навколо Сирії, де Росія вочевидь має всі шанси програти: США офіційно припинили будь-яку співпрацю з неадекватним партнером, що при збереженні курсу може означати скорий початок більш активної військової участі Америки у вирішенні кризи, включно з наземною операцією.

Також я б не виключав, що посилення конфронтації – це така своєрідна допомога Пуйла Трампу, на якого в Кремлі дуже розраховують як на майбутнього союзника (чи хоча б на його нейтралітет). Можливо, Путін і Трамп розігрують наступний сценарій: до дня голосування шляхом агресивних заяв конфронтація між США та Росією набуде максимального ступеня накалу, порівняного з «Карибською кризою».

При цьому Клінтон буде асоціюватися в свідомості американців саме з партією війни, в той час як Трамп – виглядатиме як «голуб миру» та обіцятиме миттєве завершення конфронтації. При цьому іронія долі полягає в тому, що саме адміністрація Обами була найбільш миролюбною за останні президентські каденції в США, і саме неготовність чи небажання Обами до рішучих кроків по стримуванню неадекватів з Мордору і поставило світ на межу як мінімум холодної війни.

Зрештою, для українців бажано, щоб американські виборці підтримали саме «партію війни» в особі Хіларі Клінтон, хоча треба готуватися і до негативного сценарію. В будь-якому разі, ми вже вистояли і маємо всі шанси на перемогу. А поки є час і немає повномасштабних бойових дій – треба вирішувати питання з внутрішніми ворогами: корупцією, агентурою Кремля та пробуксовуванням реальних реформ в державі після Революції.

Источник