Знищити Київ. Перша в Другій світовій спроба стерти історичне місто з лиця землі

До 75-ліття НКВДшних терактів у Києві 1941-го – кілька завваг, яких досі не було часу висловити в ЗМІ.

Ріг Хрещатика й Прорізної, судячи зі стану згарища (дим розвіявся, прохід розчищено), це вже жовтень 1941 р. Отже, в Бабиному Яру все вже відбулося…

«Смерть Києва»

Нагадаю (якось це нечасто згадують), що заміновано тоді було не лише Хрещатик, а й усі прилеглі квартали вгору до Володимирської, включно з Оперою й будинком Центральної Ради. Тільки Софію, як згадував її тодішній директор Олекса Повстенко, працівникам чудом вдалося вборонити од чекістів, ну і в громадських будівлях німці здебільше вчасно повиявляли підозрілі «дротики», – взагалі ж, за задумом організаторів теракту, від київського середмістя не мало лишитися взагалі нічого  – саме згарище, «выжженная земля»…

В усьому первісному розмаху цей задум втілити все ж не вдалося (останки історичного Хрещатика добивав іще Щербицький, уже на моїй пам’яті), – але й «недоконаним», «переполовиненим» – він усе ще вражає уяву: як-не-як, це була перша в тій війні спроба стерти ціле історичне місто з лиця землі (Варшава і Дрезден були вже потім). Якби при словах «Какую страну потеряли!» кожному школяреві автоматично виринав перед очима спершу проект Ланґбарда на місці «городу Ярослава» (теж, Богу дяка, «недореалізований»!), а відтак кадри палаючого вересневого Хрещатика-1941, – ми були б нині куди ліпше захищені од кремлівських «ресентиментів».

Бабин Яр

В усіх, відомих мені, спогадах тодішніх киян – від А. Кузнєцова й Ф. Пігідо-Правобережного до щоденників Докії Гуменної, не кажучи вже про живих самовидців, – незмінно повторюється одне й те саме свідчення: одразу ж після вибухів на Хрещатику, одночасно з пожежею, почала стрімко («політтехнологічно», як сьогодні б сказали!) ширитись невідь-ким пущена чутка, наче то «єврейських рук діло» (с). Хто був автором «вкиду» – німці чи радянське підпілля, – встановити годі, але факт, що поява в диму пожарищ наказу німецького командування, за яким «Все жиды города Киева и его окрестностей должны явиться в понедельник 29 сентября 1941 года к 8 часам утра на угол Мельниковой и Доктеривской улиц», заскочила місто, ВЖЕ оглушене травматичним шоком – місто, в якому щойно понад 1000 душ злетіло в повітря, а ще 50 тис. бродили по руїнах погорільцями без даху над головою, – значно МЕНШЕ (і привернула значно менше уваги!), ніж якби була спала «громом з ясного неба» (а зазвичай історія Бабиного Яру досі висвітлюється саме так – поза всяким радянським контекстом, мовби перед 29-м вересня не було 24-го і все це діялось не в одному місті, яке за тиждень, під послідовними ударами з двох сторін, від двох сатанинських режимів, обернулось на одну з найбільших гекатомб Європи).

Якою мірою Бабин Яр міг бути спровокований терактами на Хрещатику, і чи не цими «вмоченими чекістськими пальчиками», серед іншого, пояснюється те, як після війни його радянська влада почала хутенько ліквідовувати, мовби не «німецько-фашистський», а свій власний злочин ховаючи, і всяку меморіалізацію пресуворо заборонила, а родичів, що приходили пом’янути загиблих, КГБ пасло мало не до самої «перестройки»?.. На всі ці питання нам потрібна відповідь – якщо хочемо бути господарями власної долі, а не, як у минулому столітті, об’єктами чужих геополітичних розиграшів і кривавих маніпуляцій.

Путін

В 1941-му, підірвавши Хрещатик, НКВД досягло бажаної мети – «озвірило», навзаєм, німецьке окупаційне військо й київське населення. В 1999-му, застосувавши ту саму технологію – підірвавши кілька житлових будинків у Москві й Рязані, – ця сама служба досягла куди потужнішого ефекту – захопила владу й прибрала до рук цілу Росію, затлумивши в ній будь-який шанс на опір («свобода в обмен на безопасность» – пам’ятаєте?). Ще раз наголошу: Путін захопив Росію в 1999-му – тим самим прийомом, яким у 1941-му Сталін прирікав на смерть Київ.

Читайте також: Липки. Знання як скорбота

Нема ніякої «гібридної війни». Є всього тільки старі чекістські технології масового терору, що перемагають – коштом загального невігластва та досі чинного «допуску» до знання про давніші злочини. От і весь «секрет» цієї «фірми».

І тому найдужче мене мучить питання: а що, якби ми від 1991-го щороку поминали жертви київських терактів 1941-го так, як цьогоріч, і волали б про них на цілий світ?.. Може, тоді в 1999-му їм би не вдалося? Світ упізнав би, вжахнувся б, вхопив за руку – і на крики кількох російських опозиціонерів, що «ФСБ взрывает Россию», ніхто не став би крутити пальцем коло лоба й казати «тю, параноїки, придумають же таке!», і ніякий Буш-молодший не всміхався би президенту «нової-демократичної» Росії панові Путіну та не розказував би, як «зазирнув йому в очі й побачив його душу» (с), і ніякий годований паяц не насміливсь би пропонувати махнутись «свободою в обмен на безопасность», – бо знали б?..

Читайте також: Жахливий злочин СРСР: 23 червня вшановуємо пам’ять жертв розстрілів в’язнів у тюрмах Західної України

І чи не виходить так, що ми, своїм мовчанням (і своєю, до речі, досі збереженою на Печерську, вулицею Кудрі – «головного київського підпільника», що напряму відповідав за закладку вибухівки), – несамохіть допомогли Путіну прийти до влади – з усіма наступними, вже на свою голову, наслідками?..

…А місто було дуже гарне. Колись, до того, як у ньому запанували чекісти.

Источник