“Політичні й соціальні проблеми чекають Росію наступного року”
Вівторок, 20 вересня 2016
12:00
“Політичні й соціальні проблеми чекають Росію наступного року”
18 вересня відбулися чергові вибори в Державну думу. Росіяни в них зацікавлені?
– Увага до виборів не дуже значна. Навіть ті, хто проголосував, а це близько 48 відсотків виборців, мало вірять, що парламент здатен щось змінити або на щось вплине.
Але ця Дума може запустити процеси, які ще навіть виразно не простежуються. Суспільне невдоволення зростає і поки що проявляється в окремих соціальних сплесках – не дуже гучних акціях протесту. Але коли люди вкотре побачать, що їхнє волевиявлення ні на що не впливає, то невідомо, як вони відреагують. Особливість цієї кризи в тому, що вона затягнулася, і ніхто не бачить із неї виходу.
Політичні й соціальні проблеми чекають Росію наступного року. На той час якість масових настроїв почне змінюватися. Люди можуть перейти до нелояльності.
Автор: m2-ch.ru
Валерій СОЛОВЕЙ, 56 років, історик, політичний аналітик, публіцист. Закінчив історичний факультет Московського державного університету імені Михайла Ломоносова. Працював в Академії наук, Фонді Горбачова. 1995 року стажувався в Лондонській школі економіки і політичних наук. Доктор історичних наук, професор, розробив курс лекцій із маніпуляції суспільною свідомістю. Автор і співавтор шести монографій, кількох десятків наукових статей з історії та політики Росії. Одружений. Має сина
Оглядачі пишуть, що для Путіна Дума була обрана задовго до 18 вересня.
– Це так. Але ніхто не уявляє навіть середньострокових наслідків нинішніх подій. Росія пливе за течією, не знаючи, куди вона виведе країну. Це стосується і президента Путіна. Будь-яка влада хоче, сподівається і вірить, що контролює ситуацію. Але це не так. Підземні тектонічні процеси тривають. Час від часу ми про них чуємо, здогадуємося, але не уявляємо їх масштабу і глибини. Політичні зміни завжди починалися несподівано. І в Україні, і в Росії, і в усьому світі.
Федеральні засоби масової інформації не розповідають про внутрішні проблеми. Головна тема – це криза в Україні та війна в далекій Сирії.
– Це викликає дедалі більше масове роздратування. Те, що воно поки не проявляється в політичній поведінці, не означає, що його немає. Воно накопичується. Ось конфіденційні дані: провладна “Единая Россия” в кількох регіонах Центральної Росії має рейтинг 38 відсотків. А опозиційна партія набирає 12, чого ніхто не очікував. Надійшла вказівка, щоб результат цієї партії був 2,7 відсотка, а решта 10 були приписані “Единой России”. Таке маніпулювання викличе невдоволення.
Люди втомлюються навіть не від того, що в них не вистачає грошей, а від повсякденного масового ідіотизму і безмежного цинізму. Коли запевняють: те, що відбувається в Сирії, на Донбасі, в Києві – для вас важливіше за події в Росії і у вашому містечку.
Ці роздратування поки що звучать лише на кухні?
– Спочатку це завжди відбувається на кухні, а потім виливається на вулиці. Причому привід буде незначний – як завжди. Якийсь невеличкий конфлікт, якесь невдоволення – і раптом нізвідки з’являтимуться маси людей.
2004-го ніхто в світі не очікував, що в Україні почнеться помаранчева революція. Вважали, що українці пасивні й не будуть боротися за чесні вибори. Виявилося – не так. А 2013-го це сталося знову.
Протести почнуться у столиці чи у регіонах?
– У провінції. У промислових областях Уралу вже зараз ситуація вибухонебезпечна. Згодом на політичні акції протесту можуть вийти москвичі й пітерці.
Влада, передбачаючи це, консолідує суспільство через пропаганду. Мовляв, навколо – вороги, які хочуть знищити державу, яка піднімається з колін.
– Інколи це працює. Наприклад, коли у Москві проходять антивоєнні мітинги під гаслами “світ з Україною” або відверто антипутінські.
Зовсім інша ситуація виникне, коли на вулиці вийде базовий електорат Володимира Володимировича. Його неможливо буде звинуватити в тому, що відпрацьовує гранти Держдепу, що серед цих людей є “засланці України”. Адже вони вийдуть не проти Путіна, навпаки, говоритимуть: ми хочемо поскаржитися президенту. Розпочнеться непередбачувана динаміка, з якою влада не зможе впоратися.
Міжнародний режим санкцій наступного року з високою ймовірністю збережеться. За певних обставин він може навіть посилитися. Але головне, що реальні доходи росіян знижуються, люди живуть усе гірше. Дедалі більше людей опиняються за межею бідності. Дна ми не досягли. Якщо в Україні є економічне зростання на 1,5–2 відсотки, то в Росії триває падіння.
Ми живемо все гірше, а хтось не зменшує своїх апетитів, купує яхти і розкошує. Це викликає сильне роздратування. Загострюється класова ненависть у прямому сенсі цього слова.
Подібну ситуацію в Україні переживали перед другою революцією. Людей обурював абсолютний цинізм провладного класу, корупція, вульгарна розкіш, яка б’є в ніс і очі. Ось що особливо обурює під час кризи. Якщо вона триває рік-півтора, то вистачає запасу психологічної міцності і заощаджень. Але в Росії вони витрачені, а психологічно люди вже на межі.
Що відбувається в регіонах?
– Справи всюди йдуть не дуже добре, за винятком небагатьох нафтовидобувних і аграрних регіонів. Та і в Москві, де концентрується 80 відсотків російських фінансів, ситуація помітно погіршується. Люди обмежують свої покупки, змінюють життєві стратегії.
Серед моїх знайомих чимало соціологів. Є речі, які вони публікують, а є те, про що обережно говорять. Кілька кажуть, що масова свідомість у країні перебуває напередодні кардинального розвороту. Вони поки що не дуже розуміють – в який бік, але мова про раптову зміну вектора. Один соціолог вважає: це нагадуватиме те, що сталося з радянською свідомістю на межі 1980–1990-х. Від лояльності до комуністичної партії і системи масова свідомість різко хитнулася в протилежний бік. Росія напередодні подібного розвороту, за його словами.
Кремль у курсі такої ситуації?
– Не сумніваюся. Але що він може? Він і так робить усе можливе й неможливе. Масована пропаганда, посилення системи адміністративного і поліцейського контролю, на корені вирубують будь-які паростки політичної опозиційності та громадянської активності. Але завжди можуть з’явитися нові виклики.
Недавні перестановки в Кремлі, звільнення глави адміністрації президента Сергія Іванова, давнього соратника Путіна – пов’язані з мінливими настроями у суспільстві?
– Путін хоче підвищити ефективність влади. Він збирається на президентські вибори 2018 року, і йому треба мати новий порядок. Це вимагає нової команди.
По-друге, Кремль намагається поліпшити якість адміністративно-поліцейського контролю. Наприклад, губернаторами Тульської і Калінінградської областей стали люди з особистої охорони президента. Їм він довіряє. Чи впораються вони – інше питання. Але вектор зрозумілий. Путін відбирає відносно молодих людей, які виросли в нього на очах, під його заступництвом і які лояльні особисто до нього.
На першому етапі свого правління він уклав із суспільством договір: вам, росіянам, свобода не потрібна, демократія – теж. Довірте владу нам, і отримаєте економічне процвітання. Такий контракт успішно працював до 2014 року.
Зараз виявляється, що немає ні процвітання, ні свободи. За показниками рівня життя ми відкотилися на 10 років назад.
Тому Путін запропонував суспільству новий контракт. Ми – в кільці ворогів. Щоб країна впоралася з ними і була великою, треба потерпіти. Це патріотичний контракт. Але він менш надійний, ніж економічний. Патріотизм замість бутерброда дітям не даси. Якийсь час протриматися можна, але люди хочуть їсти, пити й одягатися. Тим більше, нинішня Росія – це не закритий Радянський Союз. Тому цей контракт вичерпується. Не треба перебільшувати потенціал патріотизму в Росії. Люди демонструють його переважно публічно.
Суспільству треба дати щось нове. Це повинна бути модель майбутнього. А запропонувати нічого.
Автор: openrussia.org
Далекобійники протестують проти системи оплати за проїзд федеральними трасами у Санкт-Петербурзі 20 лютого 2016 року. Акції тривали з листопада 2015-го по всій Російській Федерації. Тоді прем’єр-міністр Дмитро Медведєв підписав постанову, за якою за кожен кілометр водії повинні платити по 1,53 рубля, а з лютого 2016-го – 3,06 рубля. 3 квітня відбувся страйк у Москві. Влада ігнорує їхні вимоги, тому президент і уряд повинні піти у відставку, заявили далекобійники
Влада для Путіна – це гарантія збереження власного життя?
– Так, влада для нього важлива. Але рано чи пізно Путіну доведеться піти. Якщо він комусь і готовий довірити владу, то це не означає, що групи еліт погодяться з таким вибором. Потенційно існує гострий конфлікт між ними. Він не виливається в політичну сферу, як це було в Україні, а має соціально-економічний характер.
Деякі бізнес-групи недолюблюють президента. Їхні статки зменшилися, вони вважають, що зовнішня політика Путіна ставить під сумнів їхнє майбутнє, а їхня свобода в Росії під постійною загрозою.
Економічні еліти здатні на протест?
– Вони почнуть щось робити, коли побачать, що на владу масово тиснуть знизу. Коли зрозуміють, що та не контролює ситуацію в країні. Може, у нас є майбутнє без цієї влади – подумає частина еліти. І скаже: давайте підемо назустріч вимогам суспільства. У цей момент в елітах виникне політичне розмежування.
Росія може розпастися?
– Не вірю в це. Російська Федерація – доволі цілісна гомогенна держава, за винятком, можливо, Північного Кавказу. Але навіть йому немає сенсу залишати Росію. А в решті регіонів немає яскраво виражених сепаратистських настроїв.
Росія може стати демократичною країною і почати розділяти західні цінності?
– Такий варіант можливий. Але навіть коли нинішній режим піде, то в Росії автоматично не виникне конкурентна демократія. Для відновлення моральної та психічної нормальності суспільства, яке багато в чому розклалося, буде потрібно років 10–15. У країну треба повернути поняття про норму: про необхідність чесної праці, що забезпечує гідне життя; про те, що кар’єрне просування повинне базуватися на заслугах, а не на зв’язках і хабарах. На таких цінностях тримається будь-яке суспільство. І це не питання демократії, а питання соціальної і моральної норми.
Тільки на основі подібної норми можна будувати демократичні інститути. Росія не приречена на апокаліптичний сценарій, але її одужання буде тривале.
Воно можливе за нинішніх політиків?
– Вивести країну на нову траєкторію розвитку здатна лише інша провладна еліта. Припускаю, що це будуть технократи і прагматики. Росії доведеться перестати думати про статус великої держави, про контроль над Північною Євразією. Треба буде зосередитися на внутрішньому розвитку – на модернізації економіки, відновленні соціальної сфери. Будувати школи і лікарні важливіше, ніж ракетні системи.
Якщо президентом залишатиметься Володимир Путін, то за яких умов він може змінити агресивну зовнішню політику?
– Нинішня влада завжди ставитиметься до України підозріло й чинитиме тиск – якщо не військовим шляхом, то політичним, економічним. Вихід України зі сфери впливу Росії виглядає колосальною поразкою. Тому Москва плекає надію, що Україна в силу якихось внутрішніх проблем знову потрапить в обійми РФ. На мій погляд, це малоймовірно.
Швидкість дрейфу України від Росії залежить винятково від якості української еліти. Якщо вона буде високою, то країна піде. Якщо – ні, то борсатиметься між Росією та Європою і її становище буде незавидним.
Врегулювання конфлікту на Донбасі можливе?
– Донбас повернеться до складу України за будь-якої нової влади в Москві. Зараз
він потрібен Росії для впливу на Україну.
Що буде з Кримом?
– Не можу уявити в Москві жодну владу, навіть найліберальнішу, яка зважилася б повернути півострів Україні. Але в рамках пошуку компромісу можуть бути запропоновані способи компенсації за Крим: особливі економічні відносини, преференції для України.
Контроль над українсько-російським кордоном може бути переданий Києву – як це сказано в Мінських угодах?
– Контроль за кордоном може бути переданий місії ОБСЄ. Москва це припускає. Особливо, якщо Захід продемонструє готовність зняти частину санкцій, а Росія збереже якийсь вплив на Донбас. Але не впевнений, що такий варіант прийнятний для Києва. І взагалі питання: чи потрібен Україні Донбас? Хоч би на яких би умовах інтегрували у склад України, населення регіону буде вороже ставитися до Києва. Це – троянський кінь української державності.
Референдум був би найбільш правильним вирішенням проблеми – з погляду інтересів України. Та сторона, в складі якої Донбас виявиться, може серйозно програти.
Похожие записи
Об авторе
