“Мій дід чекіст і вбивця”, – блогер розповів історію сім’ї
Пʼятниця, 09 вересня 2016
19:16
“Мій дід чекіст і вбивця”, – блогер розповів історію сім’ї
“Бачили коли-небудь чекістське посвідчення? Ось це належало моєму дідові. І збереглося до цих пір “, – пише на своїй сторінці в Facebook Володимир Яковлєв. Чоловік родом із Москви, зараз живе в Ізраїлі. Володимиру 57 років.
Володимир Яковлєв поділився з інтернет-аудиторією своїми спогадами з дитинства та про те, як це досі впливає на його життя.
Автор: Володимир Яковлєв
Службове чекістське посвідчення Володимира Яковлєва
Подаємо зміст посту без змін.
“Мене назвали на честь діда. Мій дід, Володимир Яковлєв, вбивця, кривавий кат, чекіст. Серед багатьох його жертв були і його власні батьки. Свого батька дід розстріляв за спекуляцію. Його мати, моя прабабуся, дізнавшись про це, повісилася.
Мої найщасливіші дитячі спогади пов’язані зі старою, просторою квартирою на Новокузецькій, якою в нашій родині дуже пишалися. Ця квартира, як я дізнався пізніше, була реквізована – тобто силою відібрана – у багатої купецької сім’ї.
Я пам’ятаю старий різьблений буфет, в який я лазив за варенням. І великий затишний диван, на якому ми з бабусею вечорами, загорнувшись коциком, читали казки. І два величезні шкіряні крісла, якими, за сімейною традицією, користувалися тільки для найважливіших розмов.
Як я дізнався пізніше, моя бабуся, яку я дуже любив, більшу частину життя успішно пропрацювала професійним агентом-провокатором. Вона провокувала знайомих на відвертість. За результатами бесід писала службові донесення.
Диван, на якому я слухав казки, і крісла, і буфет, і всі інші меблі в квартирі дід з бабусею не купували. Вони просто вибрали їх для себе на спеціальному складі, куди доставляли майно з квартир розстріляних москвичів. З цього складу чекісти безкоштовно обставляли свої квартири.
Мої щасливі дитячі спогади просякнуті духом грабунків, убивств, насильства і зради. Кров’ю.
Я не один такий?
Ми всі, що виросли в Росії – онуки жертв і катів. Всі абсолютно, всі без винятку. У вашій родині не було жертв? Значить, були кати. Не було катів? Значить, були жертви. Не було ні жертв, ні катів? Значить, є таємниці.
Навіть не сумнівайтеся!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Новим російським послом стане “класичний чекіст”
Оцінюючи масштаб трагедій російського минулого, ми зазвичай рахуємо загиблих. Проте, щоб оцінити масштаб впливу цих трагедій на психіку майбутніх поколінь, рахувати потрібно не загиблих, а тих, що вижили.
Загиблі – загинули. Ті, що вижили – наші батьки і батьки наших батьків.
Загиблих – десятки мільйонів. Тих, хто вижив – сотні мільйонів. Сотні мільйонів тих, хто передав свій страх, свій біль, своє відчуття постійної загрози – дітям, які, натомість, додавши до цього болю власні страждання, передали цей страх нам.
Статистично сьогодні в Росії – немає жодної родини, яка так чи інакше не несла б на собі найтяжчих наслідків звірств, що тривали в країні протягом століття.
Чи замислювалися ви коли-небудь про те, до якої міри цей життєвий досвід трьох поспіль поколінь впливає на ваше особисте, сьогоднішнє сприйняття світу? Вашу дружину? Ваших дітей?
Автор: www.facebook.com/vladimir.yakovlev.359
Володимир Яковлєв, блогер
Мені потрібні були роки на те, щоб зрозуміти історію моєї сім’ї. Але тепер я краще знаю, звідки взявся мій одвічний безпричинний страх. Або абсолютна нездатність довіряти і створювати близькі стосунки.
У школі нам розповідали про звірства німецьких фашистів. В інституті – про безчинства китайських хунвейбінів або камбоджійських червоних кхмерів. Нам тільки забули сказати, що зоною найстрашнішого в історії людства геноциду була не Німеччина, не Китай і не Камбоджа, а наша власна країна.
Нам здається, що краще не знати. Насправді – гірше. Набагато. Те, чого ми не знаємо, продовжує впливати на нас – через дитячі спогади, через взаємини з батьками. Просто, коли не знаємо, ми цього впливу не усвідомлюємо, і тому безсилі йому протистояти.
Найстрашніший наслідок спадкової травми – нездатність її усвідомити. І, як наслідок – нездатність усвідомити те, до якої міри ця травма спотворює наше сьогоднішнє сприйняття дійсності.
Неважливо, що саме для кожного з нас сьогодні – уособлення цього страху, кого саме кожен з нас сьогодні бачить у ролі загрози – Америку, Кремль, Україну, гомосексуалів або турків, “розпусну” Європу, п’яту колону або просто начальника на роботі.
Важливо – чи усвідомлюємо ми, до якої міри наші сьогоднішні особисті страхи, особисте відчуття зовнішньої загрози – в реальності є лише примарами минулого, існування якого ми так боїмося визнати?”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “У конфлікті батьків і дітей завжди перемагають діти”, – Павло Шеремет, 44 роки, журналіст
Похожие записи
Об авторе
